|
Сторінка 43 Реабілітація хворих Розрізняють три етапи реабілітації хворих: медичний, або відновного лікування; професійний; соціальний.
Серед форм реабілітації виділяють: ранню, спрямовану на попередження хронічного перебігу хвороби, дефекту і госпіталізму; пізню, спрямовану на компенсацію дефекту та соціально-трудове пристосування.
Основні принципи реабілітації хворих Реабілітація є частиною лікувально-профілактичних заходів у системі надання психіатричної допомоги хворим.
Реабілітація являє собою динамічну систему заходів, спрямованих на профілактику інвалідизації і компенсацію дефекту психічної діяльності, раннє й ефективне повернення хворих до праці на основі перебудови стосунків, пристосування та відновлення в професійній, сімейній і суспільних сферах.
Максимально ранній початок проведення реабілітаційних заходів – активний вплив на особистість хворого на всіх етапах лікування і перебігу хвороби з урахуванням клінічних особливостей, біологічних і психологічних факторів в єдності з життєво-пристосувальними і лікувально-біологічними методами впливу.
Поетапність, послідовність і диференційність реабілітаційних заходів, активне використання різних форм – від простих до більш складних. Співпраця хворого з лікарем, середнім і молодшим медичним персоналом.
Зв’язок із медичною етикою і деонтологією.
Агравація, симуляція та дисимуляція Особливо велику роль відіграє медична сестра в запідозренні і верифікації агравації і симуляції соматичної хвороби пацієнтом. Агравація – це перебільшення або пролонгування симптомів, а симуляція – продукування скарг і симптомів неіснуючих захворювань. Такого роду установочна поведінка, як правило, викликана певними об’єктивними моментами (хворий знаходиться під слідством з приводу скоєного злочину, хоче отримати групу інвалідності, хоче отримувати дефіцитні ліки з гуманітарної допомоги, до яких у нього розвинулась лекоманія, не бажає бути виписаним із стаціонару, бо не має родинних зв’язків або дома на нього чекає гнітюча психотравмуюча обстановка тощо).
Якщо симуляцiя викрита, необхiдно негайно направити симулянта на вiрний шлях, але дати йому можливiсть мирного вiдступлення, наприклад, видимiстю недовготривалого “лiкування”, в процесi якого потрiбно наголошувати на важливості бажання хворого позбутися хвороби. Цей спосiб буває для симулянта бiльш легким, нiж викриття симуляцiї, бо суб’єктивно “його лiкували i вилiкували”, а не викрили брехню.
Лише в тих випадках, коли такий непрямий метод не приносить успiху, потрiбно вiдкрито поговорити з симулянтом, але спочатку без свiдкiв, i настирливо, впевнено, твердо пояснити йому всi невигоди, якi принесе йому симуляцiя i позитивнi боки припинення прикидання хворим.
Дисимуляцiя – це приховування хвороби i її ознак. Часто зустрiчається в психiатрiї при психозах. В iнших спецiальностях вона зустрiчається, головним чином, при таких захворюваннях, результати яких дають певнi об’єктивнi або суб’єктивнi невигоди для хворого. При туберкульозi – довге перебування в диспансерi, при сифiлiсi – виявлення контактiв, в хiрургiї – можливiсть операцiї. В наш час, коли росте безробiття i скорочують робочi мiсця, люди, якi захворiли, стараються приховати свою хворобу, щоб не попасти пiд скорочення штатiв в першу чергу.
Чим в бiльшiй мiрi вдається позбавити хворого вiд страху перед обстеженням, лiкуванням i наслiдками хвороби, тим успiшнiше вдається попередити дисимуляцiю. Звичайно, велике значення мають i соціальнi умови.
Якщо у медичної сестри з’явилась підозра щодо установочної поведінки хворого, направленої на агравацію і симуляцію, то бажано за таким хворим встановити делікатний негласний контроль з боку рідних хворого. Здебільшого хворі агравують і симулюють, “розігруючи” рідних і обслуговуючий медперсонал, і знижують пильність при спілкуванні з ними. Якщо підозра медичної сестри щодо агравації або симуляції підтвердилась, вона не має права говорити про це хворому або його родичам та близьким, а повинна обгрунтовано доповісти лі
|
Сайт
