|
Сторінка 14 Визначення: відчуття незрозумілого неспокою, джерело якого часто не є чітко визначеним або невідоме індивіду.
Етіологічні фактори і характерні симптоми, які підтверджують стан тривоги: 1. Надмірна збудливість.
2. Боягузливість.
3. Відчуття невідповідності й неадекватності.
4. Страх перед невідомим.
5. Неспокій.
6. Безсоння.
7. Послаблення очного контакту.
8. Зосередженість на собі.
9. Зниження уваги.
10. Демонстративна поведінка, яка спрямована на самоусвідомлення.
11. Тахікардія і часте дихання.
12. Страх збожеволіти.
13. Вегетативні розлади.
14. Нічні жахи.
Практичні поради Алгоритм дії медичної сестри Зрозуміти стан хворого допомагають довірливі відносини між ним і медичною сестрою. Ставтесь до хворого з істинною повагою.
Діяльність із фізичними навантаженнями зменшує у хворого відчуття внутрішньої напруженості й рівень тривоги і приносить йому користь. Пропонуйте хворому види діяльності, що сприяють зменшенню напруженості й послабленню тривоги (піші прогулянки, біг підтюпцем, спортивні ігри, виконання домашніх обов’язків тощо).
Тривожний хворий часто не усвідомлює наявності тривоги. Нерідко надмірно використовують механізми захисту: проекції і перенесення. Поясніть хворому істинне положення речей. Переконайте його в тому, що потрібно вживати заходів, спрямованих не проти якогось симптому (наприклад безсоння), а проти тривоги. Тривога є заразною. Вона легко передається від однієї людини до іншої.
Медична сестра повинна підтримувати атмосферу спокою.
Тривога може породжувати підозрілість і неправильну інтерпретацію вчинків та дій людей, які оточують хворого. Обережно застосовуйте прийом заспокійливого доторкування чи погладжування хворих, який вони можуть сприйняти як агресію.
Безпека хворого є аксіомою в справі сестринського догляду. Суворо дотримуйтесь правил безпеки.
Наявність реального плану дій надає хворому відчуття впевненості, необхідної для того, щоб успішно впоратись із тяжкою ситуацією при можливому її повторенні. Коли тривога зменшиться, допоможіть хворому створити варіанти адекватних реакцій на відповідну ситуацію, яка може бути в майбутньому. Допоможіть хворому розпізнавати ознаки тривоги, яка зростаює.
Застосування діазепамів послаблює сковуючу дію тривоги і полегшує контактування з хворим у процесі лікування. Слідкуйте за своєчасним і точним виконанням лікарських призначень. Поясніть хворому клінічну дію транквілізаторів і можливі побічні явища.
ДІАГНОЗ – СТРАХ
Визначення: переживання небезпеки, джерело якої хворий вважає реальним.
Можливі етіологічні фактори: 1. Специфічні фобії.
2. Перебування в ситуації, з якої тяжко вийти.
3. Ніяковіння перед іншими людьми.
Характерні симптоми: 1. Відмова залишатись наодинці.
2. Відмова перебувати в людних місцях.
3. Страх перед певними об’єктами або ситуаціями, які викликають фобії.
4. Розвиток неспокою або подразнення вегетативної нервової системи при дії об’єкта або ситуації, що викликає фобію.
Практичні поради Алгоритм дії медичної сестри Найбільшим страхом у хворого є страх за своє життя. Переконайте його, шо він у безпеці.
Розуміння особливостей сприймання й осмислення хворим об’єкта або ситуації, що викликають фобію, дають можливість створити реальний план допомоги хворому. З’ясуйте психічний стан.
Хворий повинен змиритись із реальною ситуацією (аспекти якої змінити неможливо) перед тим, як робота щодо зменшення страхів почне просуватись вперед. Виясніть разом із хворим, що можна змінити, а що змінити неможливо.
Наявність у хворого вибору дій забезпечує певну міру контролю над ситуацією. Розгляньте з хворим альтернативні рішення стратегії і тактики поведінки.
Вербалізація (проговорювання) переживань допомогає хворому змиритись із своїм положенням. Дайте йому можливість виговоритись.
Страх викликає вегетативну дисфунцію, а розлади вегетатики починають страх. Необхідно ліквідувати або зменшити вегетативні й соматичні розлади, які виникають при наявності страху.
|
Сайт
