|
Сторінка 3 Згідно з цими рекомендаціями, сестринський діагноз складається з трьох компонентів: Проблеми, пов’язаної із здоров’ям (тобто сам діагноз).
Причини проблеми.
Сукупності ознак і симптомів або характерних рис, що підтверджують діагноз.
Проблему визначають як реакцію людини на фактичні або потенційні труднощі, які пов’язані із здоров’ям та виявлені медичною сестрою в процесі обстеження. Причинами можуть бути переживання індивіда в минулому, вплив спадкових факторів, шкідливі чинники навколишнього середовища або патофізіологічні зміни в організмі. Основними фактами, які підтверджують наявність проблеми, буде те, що говорить хворий, і те, що спостерігає медична сестра.
Приклад розширеного мотивованого сестринського діагнозу: “Проблема, пов’язана із зміною харчування, зумовлена активною відмовою їсти, що підтверджується невживанням їжі, втратою 23 % маси тіла, зниженням тургору шкіри і м’язового тонусу, гіпотермією й аменореєю”.
Однак критичнийаналізсутностісестринськихдіагнозів,типовихдляумовСША,свідчить, що вони здебільшого є надто формальними, обгрунтування – розпливчастим, а багато практичних порад – однобічно акцентуйованими, вони не націлюють медсестру на чітко визначений алгоритм конкретних дій.
Наприклад, пропонується діагноз – порушення особистістної ідентифікації. Цю проблему визначають як нездатність встановити різницю між “Я” і “не Я”. Можливими етіологічними факторами розробники вважають: Фіксацію в пресимбіотичній фазі розвитку.
Незавершеність розв’язання задачі під час стадії формування “довір’я проти недовір’я”.
Материнська депривація.
Неадекватна сенсорна стимуляція.
Наявність даної проблеми можуть підтверджувати такі факти: Нездатність відділити власні фізіологічні й емоційні потреби від фізіологічних і емоційних потреб інших людей.
Підвищений рівень тривоги, що виникає в результаті контакту з іншими людьми.
Нездатність віддиференціювати межі власного тіла від тіла інших людей.
Повторення слів, які чує хворий, коли їх вимовляють інші люди, або повторення їх рухів.
При встановленні цього діагнозу рекомендують такі практичні поради: Спілкування з дитиною наодинці.
Допомагати дитині усвідомлювати свою самостійність при наданні самодопомоги, наприклад при одяганні й вживанні їжі.
Показувати дитині частини її власного тіла і допомагати називати їх.
Поступово підвищувати кількість фізичних контактів, використовувати дотики до тіла хворого, щоб показати різницю між ним і медичною сестрою.
Застосування дзеркал, малюнків і фотокарток дитини з метою кращого запам’ятовування нею частин тіла і його меж.
Наведений приклад свідчить про те, що формулювання, визначення і перелік етіологічних факторів не відповідають традиційним вітчизняним поняттям, а практичні рекомендації не мають конкретного алгоритмічного оформлення, тому не дають медичній сестрі чіткого уявлення про конкретні дії.
Доцільність самої ідеї існування сестринського діагнозу є перспективною.
Впровадження сестринського діагнозу в практику підвищує соціальний статус медичної сестри, робить її роль значущою в лікувальному процесі. Проте із самого початку необхідно виробити й прийняти установку, згідно з якої “сестринський діагноз існує для хворого, а не хворий є об’єктом для встановлення діагнозу”.
Як уже згадувалось, у США прийнято користуватися рядом медсестринських психіатричних діагнозів. Проте в реальному житті не всі стани, які вимагають сестринського втручання, правильно діагностують. Тому потрібно зберегти виправдану тривалим часом практику широкого і кваліфікованого опису динаміки змін психічного та фізичного стану черговими медсестрами в журналі спостережень.
Детальний опис ніколи не замінить стандартного діагнозу. Автори підручника вважають за доцільне, щоб вітчизняні сестринські діагнози були спрямовані в основному на невідкладні й небезпечні для хворого і людей, які його оточують, стани, що обгрунтовують конкретні та усвідомлені алгоритми медичної допомоги, яку забезпечує медична сестра.
|
Сайт
