|
Сторінка 11 При неможливості ентерального приймання ліків (вперта відмова, психомоторне збудження, неможливість ковтання) медична сестра повинна поставити перед лікарем питання щодо парентерального їх введення.
ДІАГНОЗ – ГІПОГЛІКЕМІЧНА КОМА
Серйозну небезпеку для життя хворого може становити затяжна гіпоглікемічна кома, зумовлена проведенням інсулінокоматозної терапієї, яку здебільшого застосовують при лікуванні незадавнених форм шизофренії в осіб молодого віку.
Особливо небезпечними є так звані “вторинні гіпоглікемічні коми”. У цих випадках сестринський діагноз такий – гіпоглікемічна кома. Для профілактики цього стану необхідно особливо пильно спостерігати за загальним станом хворого, щоб при тяжкій або атиповій реакції на введення інсуліну швидко й ефективно вивести його із стану гіпоглікемії. Сеанси інсулінокоматозної терапії проводить досвідчена медсестра під контролем лікаря.
Практичні поради Алгоритм дії медичної сестри Метод інсулінотерапії, дозу і шлях введення інсуліну, глюкози визначає лікар.
Перед кожним сеансом інсулінотерапії медична сестра досліджує шляхом пильного огляду і пальпації стан поверхневих вен, придатних для проведення внутрішньовенних ін’єкцій. При відсутності великих магістральних вен, тромбуванні й спаданні їх проводити інсулінокоматозну терапію не можна, необхідно вставити катетер у підключичну або стегнову вену.
Для проведення інсулінокоматозної терапії можна використовувати лише інсулін із звичайним терміном дії. Застосувати інсуліни пролонгованої дії категорично заборонено.
Перед проведенням сеансу інсулінокоматозної терапії медична сестра контролює випорожнення кишечника і сечового міхура, знімає зубні протези, міряє артеріальний тиск. Про останній негайно доповідає лікарю.
Перевіряє наявність необхідної кількості стерильних шприців, медикаментів, які знадобляться при виведенні хворого з гіпоглікемічного стану або ускладненої коми. При відсутності необхідних медикаментів або обладнання сеанс інсулінокоматозної терапії не проводить.
Натще парентерально вводить інсулін, індивідуальну дозу якого перед кожним сеансом встановлює лікар.
Слідкує, щоб хворий нічого не їв і не вживав солодких напоїв.
Через кожні 15 хв оцінює загальний стан і вимірює артеріальний тиск.
При розвитку початкових явищ гіпоглікемії проводить профілактичну тимчасову м’яку фіксацію хворого (висока ймовірність розвитку психомоторного збудження або конвульсійних нападів).
Після перебування певний час у стані гіпоглікемічної коми або глибокого сопору (глибину виключення свідомості й тривалість її індивідуально визначає лікар) хворого виводять із цих станів. У цьому випадку субалгоритм такий: – струминно внутрішньовенно вводить 40-80 мл 40 % розчину глюкози; – після відновлення ковтальних рухів хворому дає випити 300-400 мл цукрового сиропу; – відтак хворий повинен з’їсти сніданок, багатий на вуглеводи.
Якщо після внутрішньовенного введення 80 мл 40 % глюкози свідомість не прояснюється, медична сестра негайно викликає до хворого лікаря.
Голку шприца в цьому випадку не виймають із вени, а негайно під’єднують до неї крапельницю з 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, а краще – 5 % розчину глюкози.
Доставити в палату до ліжка хворого укладку препаратів із маркуванням “Невідкладна допомога при гіпоглікемічній комі”, стерильний назогастральний зонд, роторозширювач, язикотримач, шприц Жане і лійку.
Подальшими діями і маніпуляціями медичної сестри керує лікар.
Після виходу з коми до нічного сну за хворим пильно стежить медперсонал, тому що можливим є розвиток вторинної гіпоглікемії.
При повторному розвитку ускладненої гіпоглікемічної коми інсулінокоматозну терапію не проводять.
У журнал спостережень записують факт появи коми або глибокого сопору та їх тривалість.
ДІАГНОЗ – КОЛАПС
Інколи при проведенні психофармакотерапії, зокрема при парентеральному введенні нейролептиків (особливо при внутрішньовенних ін’єкціях), може розвинутись колапс. При цьому стані хворий різко блідне, розвивається виражена загальна слабість, тонус м’язів знижується, з’являється запаморочення, може розвинутись знепритомнення.
|
Сайт
