|
Сторінка 8 Психiчний i загальний стан хворого різко погіршується тодi, коли він отримає вiд медика iнформацiю про наявнiсть у нього серйозного захворювання й усвiдомить можливi негативнi наслiдки (в слабоумних та дементних хворих i гiпертимних психопатiв цi реакцiї практично не виникають, тому що вони адекватно не усвiдомлюють свій стан).
Яскравим прикладом психогенної ситуацiйної реакцiї є сифiлiтична неврастенiя.
Людина, яка почуває себе практично здоровою, звертається до дерматовенеролога з приводу висипки на шкiрi. Пiсля обстеження вона дiзнається, що причиною висипки є сифiлiс. Усвiдомлення цього факту призводить до погiршання загального стану, розвитку астенiзацiї нервової системи, полiморфних розладiв соматичного стану i дисфункцiї вегетативної нервової системи (загальна слабiсть, головний бiль, запаморочення, біль у ділянці серця, серцебиття, нестiйкiсть артерiального тиску, порушення сну й апетиту, втрата маси тіла, біль у шлунку i кишечнику, проноси, гiпергiдроз, тремор пальцiв витягнутих рук тощо).
Думки хворого концентруються навколо захворювання й його можливих наслiдкiв. Настрiй набуває депресивних i iпохондричних рис.
Вольовi риси здебiльшого знижуються, iнколи з’являються ривожно-фобічні розлади психопатоподiбнi риси характеру.
Деякi хворi “з горя” запивають, виявляють реакцiю панiки або iстерiї.
Практично у всiх хворих, якi обстежуються або отримують лiкування, розвиваються рiзнi прояви неврозу тривожного очiкування.
Вони з тривогою очiкують результатiв лікування. Деякі починають читати доступну лiтературу, присвячену виявленій у них наявнiй хворобi. У багатьох розвивається своєрiдна амбiвалентнiсть у сприйманнi iнформацiї про своє захворювання. Вони формально сприймають iнформацiю кваліфікованих медиків i, разом з тим, користуються внутрiшньолiкарняними чутками, особливо розповiдями “колишніх” хворих, якi часто лiкуються з приводу загострень аналогiчного захворювання. Бiльшiсть хворих із такою патологiєю успiшно вилiковують, але пацiєнт, якого госпіталізували в лiкувальний заклад, цього не знає, бо їх вже виписали зі стацiонару. Деякі хворі з прогредiєнтним перебігом хвороби i частими загостреннями “осiдають” у лiкарнi на тривалий час i створюють негативний психологiчний клiмат у планi прямого або опосередкованого навiювання неефективностi лiкування.
Хворi з вираженими тривожнини переживаннями практично завжди вивчають iнструкцiї, якi стосуються дiї призначених лiкiв. Внаслiдок своєрiдної вибiрковостi сприймання, зумовленої тривогою, вони надто емоцiйно сприймають данi про можливі побiчні дiї й ускладнення (якi насправді виникають дуже рiдко), чим знижують потенцiйну ефективнiсть медикаменту, або навiть самонавiюють негативні наслiдки його застосування.
У бiльшостi хворих виникає тривога за своє майбутнє: “Чи вистачить грошей, щоб купити необхiдні медикаменти?”; “Чи зможе вiн пiсля виписання з лiкарнi приступити до роботи?”; “Чи не позбудеться вiн роботи внаслiдок скорочення?”; “Чи не загрожує йому iнвалiднiсть?”; “Як iдуть справи в сiм’ї?” тощо.
Тривожнi переживання посилюються перед неприємними втручаннями медичного характеру (операцiями, болючими перев’язками, ендоскопiчними дослiдженнями, зондуванням тощо). Напередодні проведення зондування дванадцятипалої кишки хворий практично завжди отримує негативну iнформацiю про суб’єктивне переживання цiєї процедури вiд iнших хворих. Його думки i переживання концентруються навколо майбутнiх “тортур”. Хворий напередоднi погано спить, вдень із тривогою чекає на процедуру зондування. Він суб’єктивно переживає в уявi неприємнi вiдчуття. Тому напередодні краще не говорити хворому про це втручання (буде краще спати), а якщо хворий вже знає про це, то необхідно виконати неприємну процедуру якнайшвидше.
Ситуацiйнi реакцiї i психогеннi тривожнi стани проходять пiсля успiшноговилiкуванняосновногозах ворювання, вирішення проблеми, яка викликає тривогу, або в тих випадках, коли хворий переоцiнить свiй стан, змириться з наявнiстю хронiчного патологiчного процесу чи калiцтва, спрямує всі сили та енергiю на адекватне лiкування i реабiлiтацiю.
|
Сайт
