Спеціальна психіатрія

Сторінка 20

3. Зниження емоцiйно-енергетичного потенцiалу пiсля перенесеної психотравми: – виражене зниження iнтересу до важливих природних сфер дiяльностi; – відчуття вiдчуженостi, вiдiрваностi вiд людей; – збiднення афектiв (наприклад, нездатнiсть кохати); – відчуття безперспективностi, вiдсутнiсть планiв, пов’язаних із кар’єрою, одруженням, дiтьми або довгим життям.

4. Стiйкi симптоми пiдвищеної збудливостi, дратiвливостi, якi не спостерiгались до психотравми i виявляються щонайменше двома з наведених нижче симптомiв: – труднощi, пов’язанi із засинанням i сном; – дратiвливiсть або спалахи гнiву; – труднощi з концентрацiєю уваги; – пiдозрiливiсть; – лякливiсть; – вегетативнi реакцiї на подiї, що якимось чином нагадують чи символiзують перенесену психотравму.

Обстеження в цьому планi значною мiрою допомагає встановити преморбiднi особливостi пацiєнта.

Як правило, в людей, схильних до невротичного типу вiдреагування, мають мiсце щонайменше 6 із 18 нижченаведених симптомiв тривожного синдромокомплексу: 1. Рухове збудження: – тремтiння, посмикування або вiдчуття внутрiшнього тремтiння; – м’язове напруження або мiалгiї; – неможливiсть розслабитись; – швидка втомлюванiсть.

2. Вегетативна гiперактивнiсть: – прискорене дихання або вiдчуття ядухи; – посилене серцебиття або тахiкардiя; – пiтливiсть або холоднi на дотик руки; – сухiсть у ротi; – запоморочення або млiсть; – нудота, дiарея або iншi абдомiнальнi розлади; – почервонiння (приплив жару до обличчя) або озноб; – часте сечовидiлення; – утруднене ковтання або вiдчуття “клубка в горлi”.

3. Напружене передчуття, чекання: – вiдчуття збудження або перебування “на вiстрi леза”, – лякливiсть; – неможливiсть зосередитися, “порожнеча в головi” через тривогу; – труднощі, пов’язанi із засинанням i сном; – пiдвищена дратiвливiсть.

Питання диференцiйної дiагностики. Лише на основi клiнiчного обстеження тяжко, а часто i неможливо, вiддиференцiювати рiзноманiтнi сомато-вегетативнi прояви, викликанi прихованою депресiєю, вiд цих же симптомiв, зумовлених органним чи системним неврозом. По-перше, практично завжди в структурi будь-якого неврозу чи неврозоподiбного синдрому є бiльш-менш вираженi елементи депресiї, по-друге, в людини, схильної до невротичного типу вiдреагування, може розвинутись прихована депресiя. У зв’язку з цим, в диференцiйнiй дiагностицi, окрiм встановлення преморбiду, велике значення мають параклiнiчнi методи обстеження: Стандартизований тест ММРI. Пiдвищення балу за шкалою депресiї вказує на приховану депресiю, а за всiма чи бiльшістю “емоцiйних” шкал (iстерiї, манiакальної, депресивної, iпохондрiї i, певною мiрою, психопатизацiї i соцiальної iнтроверсiї) – на невротичнi змiни особистостi.

Невротичний генез сомато-вегетативних проявiв може пiдтвердити шкала невротизацiї прицiльного тесту “Невротизацiя-психопатизацiя” (модифiкацiя Ласко Н.Б. та ін.).

Вiдсутнiсть значних змiн (менше 30 %) у кiлькостi еозинофiлiв при проведеннi еозинофiльно-амiназинової проби.

Значно менша ефективнiсть від лiкування антидепресантами, порiвняно з прихованою депресiєю.

Лікування прихованої депресії. Перші три дні призначають вранці по 6 мл амітриптиліну або меліпраміну (4 табл.), а на ніч – 5,0 мг седуксену (реланіуму) або 0,5 мг феназепаму.

З 4 по 15 день дози поступово збільшують до 50-100 мг антидепресантів (вранці й вдень), до 10,0 мг седуксену (реланіуму) або до 1,5 мг феназепаму – транквілізаторів (на ніч). Слід пам’ятати, що меліпрамін може посилити тривогу і загострити сомато-вегетативні прояви прихованої депресії. У такому випадку краще застосувати амітриптилін, а при його відсутності вранці призначати меліпрамін у комбінації з транквілізаторами.

При адекватно підібраній терапії стан хворого через 3-4 тижні покращується.

На заключному етапі лікування поступово зменшують дозу антидепресанта (по 1/2 таблетки) і транквілізатора. Різка відміна психотропних засобів недопустима, тому що це, як правило, призводить до загострення проявів прихованої депресії.