|
Сторінка 9 Набряки стоп на тлі монотерапії тіазолідиндіонами розвиваються у 3-5% хворих. При застосуванні цих лікарських засобів у комбінації з іншими пероральними ЦЗП частота периферичних набряків ще більше зростає. У разі одночасного призначення тіазолідиндіонів з інсуліном частота периферичних набряків становить приблизно 13-16%. При розвитку периферичних набряків на тлі терапії тіазолідиндіонами слід насамперед виключити СН та інші можливі причини виникнення набряків (нефротичний синдром, терапія дигідропіридиновими антагоністами кальцію). За необхідності для лікування набряків стоп, спричинених тіазолідиндіонами, використовують діуретики.
Частота розвитку СН на тлі монотерапії тіазолідиндіонами становить менше 1%. Водночас при поєднанні тіазолідиндіонів з інсулінотерапією вона зростає до 2-3% порівняно з 1% на тлі монотерапії інсуліном. При розвитку СН на фоні терапії тіазолідиндіонами слід ретельно обміркувати необхідність їх подальшого застосування в конкретного пацієнта. Якщо у хворого до цього відзначалася дисфункція лівого шлуночка, тіазолідиндіони обов’язково відміняють.
Слід зауважити, що розиглітазон і піоглітазон у відповідних дозах майже однаковою мірою призводять до згаданих побічних ефектів, хоча прямі порівняльні дослідження не проводилися. Нещодавно опубліковано дані стосовно підвищення ризику виникнення серцево-судинних ускладнень при застосуванні розиглітазону серед хворих на ЦД-2.
За наявності факторів ризику розвитку СН стартова доза піоглітазону становить 15 мг/добу. Збільшувати дозу до оптимальної необхідно під суворим контролем для виявлення можливих ознак СН.
Факторами ризику розвитку СН є систолічна або діастолічна дисфункція в анамнезі, попередній інфаркт міокарда чи ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, гіпертрофія лівого шлуночка, значні ураження мітрального або аортального клапана, вік понад 70 років, тривалий анамнез ЦД (понад 10 років), попередні набряки чи лікування діуретиками на початку терапії тіазолідиндіонами, розвиток набряків або збільшення маси тіла на фоні терапії тіазолідиндіонами, супутня інсулінотерапія, хронічна ниркова недостатність (рівень креатиніну крові понад 175 мкмоль/л).
Якщо у хворого відмічається СН І-ІІ функціональних класів за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (New York Heart Association – NYHA), лікування тіазолідиндіонами слід розпочинати з мінімальних доз – 15 мг піоглітазону.
Протипоказання
Протипоказаннями для використання всіх лікарських засобів, що підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну, є ЦД типу 1, вагітність і лактація.
Крім того, протипоказанням для призначення метформіну є всі фактори, що сприяють розвитку молочнокислого ацидозу:
• хронічна ниркова недостатність (рівень креатиніну крові понад 130 мкмоль/л);
• СН;
• захворювання печінки;
• зловживання алкоголем;
• тяжкий стан організму, який супроводжується гіпоксією і/або ацидозом (шок будь-якого генезу, гострий інфаркт міокарда, інсульт, сепсис, дихальна недостатність, виражена анемія, тяжке інфекційне захворювання, гангрена);
• оперативне втручання;
• вік понад 80 років.
Тіазолідиндіони протипоказані при СН ІІІ і IV класів за NYHA, а також при рівні АлТ вище за верхню межу норми в 2,5 разу.
Застереження
Оскільки метформін і, ймовірно, тіазолідиндіони за рахунок зниження інсулінорезистентності сприяють настанню овуляції у жінок з безпліддям, спричиненим СПКЯ, при призначенні цих лікарських засобів рекомендується використовувати контрацептивні засоби, якщо пацієнтка не планує вагітність.
Сьогодні за ризиком застосування під час вагітності піоглітазон і розиглітазон належать до класу С, а метформін – до класу В. Використання їх для лікування гестаційного діабету не рекомендується. Якщо жінка приймала ці лікарські засоби до настання вагітності, замість них слід призначити інсулінотерапію.
Взаємодія
Незважаючи на те що метформін не викликає гіпоглікемії, при поєднаному його використанні з ПСС та інсуліном ризик гіпоглікемії зростає.
|
Сайт
