|
Сторінка 7 Метформін і тіазолідиндіони можуть з успіхом поєднуватися з лікарськими засобами, які порушують усмоктування вуглеводів у кишечнику (інгібіторами α-глюкозидази).
Крім того, хворим на ЦД-2 з ожирінням, які отримують інсулінотерапію, метформін іноді додатково призначають з метою зменшення інсулінорезистентності та запобігання подальшому збільшенню маси тіла.
Сьогодні метформін і тіазолідиндіони розглядаються як лікарські засоби, здатні запобігати розвиткові ЦД-2 або відкладати його початок. Використання метформіну для профілактики ЦД-2 в осіб з ожирінням і порушенням толерантності до глюкози вивчалося у великому рандомізованому дослідженні Diabetes Prevention Program (DPP). З’ясувалося, що на тлі прийому метформіну частота розвитку ЦД-2 була статистично значно нижчою порівняно з плацебо, але вищою порівняно з групою пацієнтів, які виконували інтенсивну програму фізичних навантажень і раціонального харчування. За даними рандомізованого дослідження Troglitazone in Prevention of Diabetes (TRІ-POD), прийом троглітазону значною мірою знижував частоту розвитку ЦД-2 порівняно з плацебо у жінок, які мали гестаційний діабет в анамнезі. Хоча троглітазон уже не рекомендується для використання, результати зазначеного дослідження дозволяють припустити, що й інші тіазолідиндіони здатні запобігати розвиткові ЦД-2. Однак на сьогодні жодний пероральний ЦЗП не показаний для широкого застосування з метою профілактики цього захворювання.
Дотепер точаться дискусії щодо використання сенситайзерів при лікуванні синдрому полікістозу яєчників (СПКЯ) – однієї з найчастіших причин порушення менструального циклу й жіночого безпліддя. Патогенез цього захворювання безпосередньо пов’язаний із наявністю у пацієнток інсулінорезистентності. Саме тому застосування лікарських засобів, які підвищують чутливість тканин до інсуліну, при СПКЯ приводить до нормалізації менструальної функції, а також сприяє настанню овуляції, особливо в комбінації з кломіфеном. Нещодавно проведений метааналіз показав, що комбінована терапія метформіном та кломіфеном приводить до настання овуляції у 76% випадків, тоді як монотерапія кломіфеном – лише в 42%.
Слід зауважити, що, за даними виконаного в 2005 р. систематичного огляду, не існує переконливих доказів ефективності метформіну як лікарського засобу для лікування ожиріння або надмірної маси тіла, тому за відсутності супутнього ЦД-2 або СПКЯ його призначення з метою зменшення маси тіла не виправдане.
Переносимість і побічні ефекти
Лікарські засоби, що підвищують чутливість тканин до інсуліну, на відміну від ПСС і препаратів інсуліну, не викликають гіпоглікемічних реакцій. Однак приблизно 10-20% пацієнтів на початку лікування метформіном скаржаться на неприємні відчуття з боку травної системи: погіршання апетиту, металічний присмак у роті, нудоту, дискомфорт в епігастральній ділянці, метеоризм і діарею. Симптоми диспепсії пояснюються сповільненням усмоктування глюкози в кишечнику, що призводить до посилення процесів бродіння. У більшості пацієнтів подібна симптоматика швидко минає. З метою попередження появи таких скарг лікування метформіном слід розпочинати з низьких доз, а прийом лікарських засобів здійснювати разом із їжею.
Метформін порушує всмоктування вітаміну В12, тому при тривалому прийомі в деяких хворих знижується концентрація цього вітаміну в сироватці крові, хоча В12-мегалобластна анемія внаслідок його використання виникає винятково рідко. Всмоктування природного комплексу, який складається з вітаміну В12 і внутрішнього фактора Касла, всередину епітеліоцитів тонкого кишечника є кальційзалежним процесом, тому для покращання абсорбції при зниженні концентрації вітаміну В12 у крові слід призначати всередину препарати кальцію. Контроль рівня вітаміну В12 у крові рекомендується проводити кожні 2-3 роки.
Проте найбільш загрозливим побічним ефектом метформіну традиційно вважається молочнокислий ацидоз. Це небезпечний для життя стан, спричинений нагромадженням лактату в організмі (виникає при його концентрації в плазмі понад 4 мекв/л). Причиною цього можуть бути стани, що супроводжуються гіперпродукцією лактату (гіпоксія, D-лактатацидоз) або характеризуються порушенням засвоєння лактату (гіпоперфузія тканин, печінкова недостатність, алкоголізм). У разі застосування бігуанідів зростає ризик розвитку молочнокислого ацидозу, оскільки бігуаніди, з одного боку, стимулюють продукцію лактату в м’язах, а з іншого – пригнічують глюконеогенез у печінці, при цьому лактат поряд з аланіном належить до основних субстратів указаного процесу. Летальність при справжньому лактатацидозі може сягати 50%. Як зазначалося вище, висока частота виникнення молочнокислого ацидозу стала причиною заборони фенформіну – лікарського засобу групи бігуанідів.
|
Сайт
