|
Сторінка 5 Лікарські засоби, що чинять гіперглікемізуючий ефект (послаблюють дію інсуліну): антиретровірусні, антагоністи кальцію (дилтіазем), аспарагіназа, ацетазоламід, β2-адреноміметики, блокатори Н2-гістамінових рецепторів, гепарин, даназол, діазоксид, діуретики (тіазиди, етакринова кислота), добутамін, ізоніазид, кальцитонін, морфіну сульфат, ніацин, нікотин, соматотропні, тиреоїдні гормони, похідні фенотіазину, циклофосфамід, епінефрин, естрогени й оральні контрацептиви, що їх містять.
Засоби, що підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну
Історія застосування бігуанідів у медицині сягає своїм корінням доби Середньовіччя, коли у країнах Європи для лікування ЦД використовувалася Galega officinalis, або французька лілея, що містить, як з’ясувалося згодом, гуанідин. Проте у чистому вигляді гуанідин виявився надто токсичним.
У 1918-1920 рр. розроблено перші лікарські засоби – похідні гуанідину, які отримали назву «бігуаніди» (синталін А і В), один з яких протягом нетривалого часу використовувався у клінічній практиці, але невдовзі був заборонений через токсичний вплив на печінку. Лише в 1957-1958 рр., після впровадження перших препаратів – похідних сульфонілсечовини, були запропоновані сучасні бігуаніди – фенформін (фенетилбігуанід), метформін (N,N-диметилбігуанід) і буформін (L-бутилбігуанід).
Доля цих трьох лікарських засобів виявилася неоднаковою. Фенформін, що має найвираженішу цукрознижувальну дію, широко застосовувався для лікування ЦД-2. Однак до середини 1970-х років було отримано багато даних, які підтверджували відносно високу частоту розвитку молочнокислого ацидозу й підвищення смертності хворих на тлі прийому цього медикаменту. На цій підставі 1976 р. було заборонено використання всіх препаратів групи бігуанідів у клінічній практиці на території США. Ретельний аналіз опублікованих даних засвідчив, що найчастіше молочнокислий ацидоз траплявся при застосуванні фенформіну, тому від нього зрештою відмовилися практично в усіх країнах світу. Буформін через відносно слабкий гіпоглікемізуючий ефект і ризик розвитку молочнокислого ацидозу також був знятий з виробництва. Стосовно ж метформіну як лікарського засобу, який має достатню цукрознижувальну дію і водночас нечасто призводить до лактатацидозу, то цей препарат здобув заслужену популярність у країнах Європи, у тому числі в Україні. Більше того, з 1995 р. він був знову дозволений для застосування на території США. Таким чином, сьогодні в усіх країнах світу з групи бігуанідів застосовується тільки метформін.
Із 1997 р. у клінічній практиці використовуються тіазолідиндіони (глітазони), в основі хімічної структури яких лежить тіазолідинове кільце. Тіазолідиндіони є високоафінними агоністами PPAR-γ (peroxisome proliferator-activated receptor-γ) – ядерних рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом типу γ. Назва цього класу рецепторів пов’язана з тим, що активація першого з цієї родини PPAR (типу α) призводить до істотного збільшення числа пероксисом у печінці кролика. Активація PPAR-β і -γ не призводить до подібного ефекту, тому їхня назва вважається досить умовною. Першим лікарським засобом, дозволеним для використання в клінічній практиці, став троглітазон, але вже у 2000 р. він був заборонений через гепатотоксичність. Наразі з групи тіазолідиндіонів застосовують два препарати – піоглітазон і розиглітазон.
Механізм дії та фармакологічні ефекти
Механізм дії метформіну, на відміну від ПСС і меглітинідів, не пов’язаний зі збільшенням секреції інсуліну. Під впливом метформіну базальний рівень інсуліну не змінюється або навіть знижується. Метформін, зв’язуючися з фосфоліпідами клітинних мембран (можливо, активуючи аденозинмонофосфатпротеїнкіназу), спричинює низку ефектів, головними з яких є зниження продукції глюкози печінкою і збільшення утилізації глюкози периферичними тканинами (насамперед скелетними м’язами). У зв’язку з цим дію метформіну можна охарактеризувати не як гіпоглікемізуючу, а як антигіперглікемізуючу. В результаті під дією метформіну відбувається зменшення інсулінорезистентності. Крім того, важливим ефектом метформіну є зниження концентрації вільних жирних кислот у плазмі крові та покращання інших показників ліпідного спектру (зокрема, зниження рівня тригліцеридів).
|
Сайт
