Фармакотерапія цукрового діабету типу 2

Сторінка 3

Метаболізм меглітинідів також здійснюється печінкою, а виводяться вони переважно через кишечник, що дозволяє використовувати їх у лікуванні хворих на ЦД-2 з помірним порушенням функції нирок.

Місце в терапії

Лікарські засоби, що підвищують секрецію інсуліну, вже майже 50 років з успіхом застосовуються в терапії ЦД-2. Незважаючи на наявність у більшості таких хворих гіперінсулінемії, для подолання інсулінорезистентності власного інсуліну виявляється недостатньо, тому необхідно медикаментозно збільшувати концентрацію гормона в крові. Стійка компенсація ЦД за допомогою ПСС запобігає прогресуванню пізніх ускладнень захворювання або сповільнює їх розвиток.

ПСС мають найбільш виражену гіпоглікемічну дію з-поміж усіх пероральних ЦЗП: монотерапія ПСС знижує рівень HbA1c на 1,5-2%. Відносна терапевтична ефективність ПСС ІІ покоління принаймні у 100 разів вища порівняно з ПСС І покоління, тому сьогодні останні практично не використовуються.

Призначають ПСС ІІ покоління розпочинаючи з мінімальних доз, за необхідності дозу поступово збільшують (з інтервалом 1-2 тиж). ПСС можуть застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими ПСС або інсуліном. Слід пам’ятати, що призначення двох ПСС одночасно неприпустиме. Монотерапія ПСС показана для компенсації патології у хворих на ЦД-2 із нормальною масою тіла і зниженим рівнем С-пептиду.

Серед похідних сульфонiлсечовини рекомендується використовувати препарати для одноразового прийому на добу, якi здатні забезпечити ефективний контроль глiкемiї при мiнiмальному ризику розвитку гiпоглiкемiчних реакцій, наприклад глiклазид MR.

З часом компенсація гіперглікемії на фоні прийому ПСС у таких пацієнтів може погіршуватися через розвиток абсолютної недостатності інсуліну (при цьому спостерігаються прогресуюче зменшення маси тіла, ацетонурія, кетоацидоз, значне зниження рівня С-пептиду в плазмі). Можливим поясненням цього є наявність у хворого латентного аутоімунного діабету дорослих (LADA). При справжньому дефіциті інсуліну показане призначення тієї чи іншої схеми інсулінотерапії.

При комбінованій терапії найчастіше одночасно призначають ПСС і метформін, зазвичай хворим з надмірною масою тіла, у яких монотерапія метформіном не мала успіху. При досягненні стійкої компенсації захворювання дозу ПСС знижують і повертаються до монотерапії метформіном. Необхідно уникати прийому занадто високих доз ПСС, оскільки, з одного боку, зростає ризик розвитку гіпоглікемічних станів, а з іншого – постійна гіперстимуляція β-клітин призводить до їх виснаження. Постійна гіперінсулінемія підсилює периферичну інсулінорезистентність; іншими словами, формується резистентність до дії ПСС. Тоді доводиться застосовувати інсулінотерапію як тимчасовий захід (у багатьох випадках через декілька місяців чутливість β-клітин підшлункової залози до ПСС відновлюється і можна спробувати відмінити інсулін). У разі неефективності комбінації ПСС і метформіну або за наявності протипоказань для призначення метформіну можна використовувати комбінацію ПСС і тіазолідиндіону.

Особливості механізму дії та фармакокінетики дозволили меглітинідам посісти окреме місце в лікуванні ЦД-2. Завдяки цим особливостям група отримала свою другу назву – прандіальні регулятори глікемії. Справді, порівняно з ПСС меглітиніди більше знижують постпрандіальний рівень глікемії, однак значно меншою мірою знижують рівень глікемії натще. Меглітиніди приймають або безпосередньо перед їдою, або під час їди, або через кілька хвилин після неї. Рівень інсуліну повертається до початкового через 3 год після прийому меглітинідів, що імітує фізіологічну секрецію інсуліну на вживання їжі та дає змогу знизити ймовірність гіпоглікемії у проміжках між їдою. Таким чином, ці лікарські засоби дозволяють хворому гнучкіше підходити до питань дотримання режиму харчування. За відсутності прийому їжі вживання лікарських засобів також не здійснюється. Це дуже важливо для відносно молодих пацієнтів, які ведуть активний спосіб життя, оскільки при лікуванні ПСС у цьому разі наявний ризик гіпоглікемії. З огляду на високу вартість лікарських засобів найбільш доцільним видається призначення їх у комбінації з метформіном тим хворим, які при монотерапії метформіном не досягли задовільної компенсації захворювання, особливо якщо здебільшого постпрандіальний рівень глікемії є підвищеним. Водночас меглітиніди можуть бути використані також у вигляді монотерапії (ефективність відповідає ПСС) або в комбінації з тіазолідиндіонами.