|
Сторінка 4 Переносимість і побічні ефекти
ПСС і меглітиніди зазвичай добре переносяться пацієнтами. Найчастіший побічний ефект лікарських засобів цієї групи (особливо глібенкламіду) – гіпоглікемія. Ризик розвитку тяжкої гіпоглікемії становить не більше 1-3% для ПСС ІІ покоління. Він суттєво вищий серед осіб літнього віку, що пояснюється більшою частотою факторів, які провокують гіпоглікемію. До них належать ниркова недостатність (призводить до кумуляції ПСС), печінкова недостатність (порушення метаболізму ПСС, зниження глюконеогенезу), прийом деяких медикаментів і невеликої кількості їжі, вживання алкоголю, випадковий прийом значної кількості таблеток. Окрім того, слід пам’ятати, що з віком у деяких хворих маса тіла зменшується і збереження прийому ПСС у попередній дозі може призвести до гіпоглікемії. Лікування гіпоглікемії, спричиненої ПСС, здійснюють за допомогою внутрішньовенного введення розчину глюкози. З урахуванням тривалого періоду дії ПСС можуть знадобитися повторні введення протягом 24-48 год.
Однак частіше на тлі прийому ПСС відзначається збільшення маси тіла за рахунок зростання секреції ендогенного інсуліну. Цього можна уникнути при дотриманні гіпокалорійної дієти.
У літературі широко обговорюється питання, чи призводять ПСС до зростання смертності від серцево-судинної патології. Причиною цієї дискусії стали дослідження 1970-х років, у яких ПСС І покоління справді збільшували ризик смерті хворих. Однак британське дослідження UKPDS, в якому використовувалися ПСС ІІ покоління, не виявило на тлі їхнього прийому збільшення смертності. Водночас при розвитку у хворих на ЦД-2 інфаркту міокарда зафіксовано статистично значуще збільшення смертності при прийомі ПСС порівняно з пацієнтами, які отримували інсулінотерапію. Це пов’язано з тим, що ПСС блокують АТФ-залежні К+-канали в міокарді та коронарних судинах, за рахунок чого порушується дилатація судин, погіршується лівошлуночкова функція і, як наслідок, формується більша зона некрозу.
За наявності у хворого на ЦД-2 будь-якого серцево-судинного ускладнення перевагу слід віддавати таким ПСС, як гліклазид MR і глімепірид, а також розглянути можливість заміни лікування ПСС інсулінотерапією.
Побічні ефекти з боку ШКТ уключають нудоту, блювання, діарею, анорексію і навіть холестатичну жовтяницю, але частота їх виникнення досить низька. Розвиток алергічних реакцій на ПСС також трапляється нечасто: шкірний висип спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів. Дуже рідко ПСС стають причиною лейко- і тромбоцитопенії, агранулоцитозу, апластичної та гемолітичної анемій.
Протипоказання
Протипоказання для призначення лікарських засобів, що підвищують секрецію інсуліну: ЦД типу 1, вагітність, лактація, тяжка ниркова або печінкова недостатність.
Застереження
Більшість сучасних ПСС за ризиком застосування під час вагітності належать до класу С, використання їх у вагітних жінок не рекомендовано, замість них призначають інсулінотерапію. Не бажано призначати глібенкламід хворим на ЦД-2 із серцево-судинною патологією або факторами ризику її розвитку.
Взаємодія
Значна частина лікарських засобів, що чинять гіпоглікемізуючий ефект (підсилюють дію інсуліну), при поєднаному прийомі з ПСС здатні провокувати розвиток гіпоглікемічних станів. До них відносять анаболічні стероїди, аналоги соматостатину, β-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, інгібітори моноаміноксидази, препарати кальцію, клонідин, клофібрат, літію карбонат, пентамідин, піридоксин, пропоксифен, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламіди, тетрацикліни, фенілбутазон, флуоксетин, хлороквін, етанол. Деякі лікарські засоби витісняють ПСС зі зв’язку з білками плазми, за рахунок чого підвищується концентрація ПСС у крові та посилюється їхній вплив на β-клітини. До таких препаратів належать тіазидові діуретики, клофібрат, похідні саліцилової кислоти, варфарин.
Якщо доза ПСС підбирається на тлі прийому лікарських засобів із гіперглікемізуючою дією, то різка відміна останніх може призвести до розвитку гіперглікемії.
|
Сайт
