Профілактика серцево-судинних захворювань

Сторінка 9

Переваги використання статинів засвідчено серед осіб обох статей і в більшості вікових груп, хоча серед практично здорових, асимптомних жінок таких переваг не виявлено.

Сучасний перелік ліпідознижувальних ЛЗ включає інгібітори гідрокси-3-метилглутарилкоензим А-редуктази (статини), фібрати, секвестранти жовчних кислот (аніонообмінні смоли), ніацин (нікотинову кислоту) та селективні інгібітори абсорбції ХС (наприклад, езетиміб). Показано, що статини не лише зменшують гіперліпідемію, але й знижують частоту кардіоваскулярних подій і смертність. Крім того, вони застосовуються при операціях аортокоронарного шунтування і різних формах коронарної ангіопластики. У високих дозах статини також зупиняють прогресування або навіть зумовлюють регресію коронарного АС. Тому їх слід призначати як препарати першого вибору. Статини прості у використанні, а їхня безпечність доведена у великій кількості досліджень. Печінкова дисфункція при їх застосуванні є вкрай рідкісною та зворотною. Рабдоміоліз також трапляється рідко, проте сильний м’язовий біль вимагає негайного припинення лікування цими ЛЗ. Оскільки статини призначаються на тривалий період, слід завжди мати на увазі можливість їх взаємодії з іншими ЛЗ (циклоспорином, макролідами, азоловими протигрибковими засобами, АК, інгібіторами протеаз, силденафілом, варфарином, дигоксином, нікотиновою кислотою, фібратами тощо), адже значна кількість пацієнтів з огляду на супутні патологічні стани можуть отримувати додаткову фармакологічну допомогу протягом курсу лікування статинами.

Селективні інгібітори абсорбції ХС можна використовувати в комбінації зі статинами в пацієнтів, у яких цілей лікування не було досягнуто за допомогою власне тільки статинів. Секвестранти жовчних кислот також знижують загальний ХС і ХС ЛПНЩ, але здатні підвищувати рівень тригліцеридів. Фібрати й нікотинову кислоту використовують передовсім із метою зниження рівня тригліцеридів і підвищення рівня ХС ЛПВЩ, а риб’ячий жир (ЖК типу ω-3) – для зниження рівня тригліцеридів.

У деяких хворих задля досягнення мети лікування необхідно проводити комбіновану терапію. Застосування комбінації статинів із фібратами пов’язане з дещо вищою ймовірністю розвитку міопатії та окремих випадків рабдоміолізу. Таким чином, кандидатів на лікування слід обирати ретельно і попереджати їх про можливі загрозливі симптоми. Однак указані побічні ефекти трапляються вкрай рідко, а отже, немає підстав відмовлятися від комбінованої терапії у тих пацієнтів, які насправді її потребують.

Цукровий діабет

Значну кількість літературних даних стосовно ЦД, його попередників і ССЗ було ретельно опрацьовано при підготовці сучасних рекомендацій щодо ЦД, предіабету і ССЗ, розроблених Об’єднаною робочою групою Європейського кардіологічного товариства і Європейської асоціації з вивчення ЦД. На додаток до повного тексту цих рекомендацій читачі можуть ознайомитися із зазначеним документом.

Лікування

На прикладі осіб із порушеною толерантністю до глюкози показано, що зарадити прогресуванню патології або відкласти початок ЦД можна за допомогою корекції способу життя. Навіть тимчасові заходи мають тривалий ефект післядії.

Результати рандомізованих досліджень свідчать, що у хворих на ЦД типу 1 і 2 гарний метаболічний контроль запобігає мікросудинним ускладненням. Стосовно макросудинної патології картина виглядає менш прозоро. При ЦД типу 1 показано тривалий ефект оптимального метаболічного контролю щодо ризику ССЗ, але він може бути опосередкований впливом на мікросудинні ускладнення. При ЦД типу 2 за результатами епідеміологічних та інтервенційних досліджень одержано вагомі підтвердження того, що гарний контроль рівня глюкози у крові позитивно впливає на зниження ризику ССЗ. Отже, виглядають цілком логічними намагання коригувати рівень глюкози при ЦД обох типів. При розвитку ЦД типу 1 контроль рівня глюкози в крові потребує відповідної інсулінотерапії та супутньої спеціальної дієтотерапії. У разі ЦД типу 2 спеціальне харчування, зменшення маси тіла і збільшення фізичної активності мають стати найпершими заходами, услід за якими йде фармакотерапія (пероральні гіпоглікемічні засоби і, за необхідності, інсулін). Рекомендовані цілі лікування при ЦД типу 2 подано в таблиці 5. Поряд із намаганням досягти цільових значень HbA1c і рівня глюкози у пацієнтів, які отримують інсулін або стимулятори секреції інсуліну (сульфонілсечовину, натеглінід, репаглінід), особливу увагу слід приділяти профілактиці епізодів гіпоглікемії через належний самоконтроль умісту глюкози у крові.