|
Сторінка 7 Мовні функції при ХП відносно збережені, страждає переважно артикуляційна моторика, внаслідок чого мовлення стає одноманітним, гіпофонічним, бідним (диспросодія). Деякі хворі розповідають про утруднення при доборі необхідного слова (феномен «кінчика язика») [19].
Разом із тим більшість хворих успішно вправляються з тестами на мислення. Але подеколи виявляються похибки при розв’язанні завдань, аналізі прислів’я чи сюжетних картинок, виконанні тестів на знаходження узагальнювального слова. Нейропсихологічний аналіз показує, що ці порушення пов’язані з розладом не операційної, а регуляторної ланки мислення. Ці порушення особливо проявляються у ситуації, коли перед хворим постає завдання самостійно знаходити закономірність, розв’язувати проблему, виходячи з власних міркувань чи спогадів, але не за чітким зовнішнім алгоритмом чи підказкою.
Таким чином, когнітивний дефект за своєю природою нагадує порушення моторного контролю, котрий характеризується деавтоматизацією ендогенно організованих рухів при більш успішному виконанні рухів, які контролюються зовнішніми сенсорними стимулами.
До сенсорних порушень при ХП можна віднести розлади смаку і відчуття запахів, а також соматосенсорні порушення (біль, рідше – парестезії). Больові синдроми при ХП можуть мати як первинний, так і вторинний характер. Біль може бути пов’язаний із моторними флюктуаціями, дистонією чи мати центральний невропатичний характер.
У деяких випадках біль має скелетно-м’язовий характер. Майже у 50% хворих на ХП виявляється особливий астеноподібний стан, який наразі прийнято визначати як синдром хронічної втоми. Підвищена втомлюваність може бути пов’язана з обмеженням когнітивних (стійкість уваги), афективних (вольове зусилля) та фізичних ресурсів витривалості. Синдром хронічної втоми часто проявляється вже на ранній стадії та зберігається протягом усього періоду захворювання. На фоні легких моторних проявів він зазвичай більш помітний, ніж на пізніх етапах захворювання, коли його «маскують» виражені моторні, когнітивні та вегетативні порушення. Указаний синдром є важливим, хоча нерідко й «замаскованим» фактором погіршення якості життя пацієнтів [11, 13].
Ретельно проаналізувавши основні ПР антипаркінсонічної терапії, котрі впливають на якість життя пацієнтів, зазначимо, що корекцію клінічно значущих немоторних проявів ХП здійснюють за двома основними напрямами:
1) оптимізація протипаркінсонічної терапії;
2) проведення спеціальної терапії, котра включає медикаментозні та немедикаментозні підходи.
Особливо важливу роль корекція протипаркінсонічної терапії має в тих випадках, коли немоторні прояви пов’язані з фазами дії леводопи (немоторні флюктуації). За наявності депресивних симптомів оптимізація протипаркінсонічної терапії з призначенням антипаркінсонічних ЛЗ, котрі виявляють антидепресивну дією (насамперед інгібітори МАО-В та агоністи ДА-рецепторів [праміпексол та ін.]), поряд із психотерапевтичним впливом дозволяє досягти необхідного ефекту. Адекватна корекція немоторних проявів (наприклад, психотичних розладів чи ортостатичної гіпотензії) може допомогти довести дозу дофамінергічних ЛЗ до оптимального рівня.
|
Сайт
