|
Сторінка 2 • Феномен «включення-виключення» («on-off») проявляється швидким початком та (після скороченого періоду «ввімкнення») швидким припиненням ефекту разової дози. При цьому в деяких хворих спостерігаються відстрочене (в результаті прийому ліків) «ввімкнення» (16-18%) та різна вираженість «вимкнення» – тільки зранку (24%), вдень (16-17%) чи ввечері (13-14%). У більшості хворих поява цього феномену має зв’язок із кожним прийомом леводопи. Іноді феномен розвивається без зв’язку з прийомом леводопи. Патогенез цього явища залишається нез’ясованим, проте вірогідного зв’язку його з коливаннями рівня леводопи в плазмі не встановлено [24].
• Завмирання (freezing) характеризується раптовою втратою рухової активності на декілька секунд чи хвилин. S. Fahn (1992) називає цей феномен «раптовим вимкненням». На сьогодні у клініці різні варіанти завмирання спостерігаються в середньому у 19% хворих, котрі отримували леводопу протягом понад 5 років; при цьому завмирання «на старті» відмічається частіше – у 40% пацієнтів, при поворотах – у 21%, при проходженні дверного отвору та при прогулянці на відкритій місцині – у 12%. Завмирання частіше розвивається в період дії чергової дози; його пов’язують із раптовою десенситизацією ДА-рецепторів та блокадою дофамінергічної активності [16].
Непередбачувані флюктуації можуть проявлятися ефектом «пропуску дози» – періодичними епізодами відсутності ефекту від отриманої дози препаратів леводопи, а також феноменом «йо-йо» – швидкими та випадковими переходами від гіперактивності до нерухомості та навпаки (без зв’язку з отриманням препарату) [10].
У науковій літературі дедалі частіше з’являються повідомлення про немоторні флюктуації. Прояви немоторних симптомів виникають у більшості пацієнтів із моторними флюктуаціями. Немоторні флюктуації можна поділити на три основні групи:
1) вегетативні флюктуації, що відмічаються у 97% пацієнтів. До найбільш частих вегетативних проявів таких флюктуацій належать гіпергідроз (48%), слинотеча (45%), відчуття жару чи холоду (35%), кардіалгії, відчуття серцебиття і тахікардія (29%), порушення сечовипускання (26%);
2) психічні флюктуації, що виникають у період «вимкнення» майже у 87% пацієнтів. До них відносять тривогу у вигляді неспокою, дратівливості, нав’язливих думок (49%) чи дисфорії (37%), котрі можуть супроводжуватись іншими симптомами депресії;
3) сенсорні флюктуації (48%) здебільшого пов’язані з періодом «вимкнення». Можуть бути представлені парестезіями (48%), атаксією (20%) та болем (18%).
Немоторні симптоми (особливо сенсорні та вегетативні) частіше спостерігаються в період «вимкнення» та послаблюються чи повністю минають після прийому леводопи. Значно рідше вони реєструються в період «увімкнення», розвиваючись із початком дії чергової дози леводопи чи проявляючись тільки на піку її дії. У частини пацієнтів немоторні прояви супроводжуються дискінезіями (див. далі) піку дози, періоду «вимкнення» чи двофазними. Зв’язок немоторних симптомів із фазами дії препаратів леводопи представлено в таблиці 1.
Розвиток немоторних флюктуацій може пояснюватися залученням не тільки базальних гангліїв, але й функціонально пов’язаних із ними лімбічних, діенцефальних, стовбурових структур та лобної кори. За даними регресивного аналізу, немоторні флюктуації справляють більш виражений негативний вплив на якість життя пацієнтів, аніж моторні.
Відомо, що на фоні тривалої терапії леводопою розвиваються зміни типової клінічної картини, провідними проявами яких є лікарські дискінезії, котрі також значно погіршують якість життя хворих на ХП. Механізм розвитку дискінезій насамперед пов’язаний із продовженням загибелі клітин чорної субстанції та з нейрофізіологічною, пульсуючою стимуляцією ДА-рецепторів. Утрата стріарних ДА-терміналів у результаті прогресування ХП знижує здатність цих терміналів до згладжування коливань рівня леводопи у плазмі, внаслідок чого ДА-рецептори піддаються дії або високих, або низьких концентрацій ДА. Пульсуючий режим стимуляції викликає зміни постсинаптичних нервових закінчень, що призводить до розвитку моторних коливань та дискінезій [17].
|
Сайт
