Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни

Сторінка 4

Думки хірурга М. І. Пирогова, який підкреслював: «Я вірю в гігієну. Ось де вміщується дійсний прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжній», і терапевта Г. І. За-хар'їна, котрий вважав гігієну « . не тільки необхідною части­ною медичної освіти, але й найважливішим предметом у діяль­ності практичного лікаря», стали ідеологічною основою ліку­вально-профілактичної діяльності декількох поколінь російських медиків.

^Розвиток гігієнічної науки, та санітарної практики в Росії та в Україні тісно пов'язаний з діяльністю медичних факультетів вищих навчальних закладів, у стінах яких сформувалися перші вітчизняні гігієнічні школи.

Ініціатива організації першої окремої кафедри гігієни на­лежить медичному факультетові Київського університету св. Володимира. Рішення про створення такої кафедри вчена рада цього факультету прийняла у жовтні 1863 p., але фактичне її відкриття відбулося лише в 1871 р. У цьому ж році, практично одночасно з Києвом, було відкрито кафедру гігієни в Петер­бурзі. У наступні роки починають працювати кафедри гігієнічного профілю в Харкові, Москві, Казані, Одесі та інших містах.

Значний внесок у становлення і розвиток дореволюційної вітчизняної гігієни зробили О. П. Доброславін, Ф. ф. Ерісман, Г. В. Хлопін та інші видатні вчені-педагоги.

О. П. Доброславін (1842—1889), закінчивши в 1865 р. Пе­тербурзьку медико-хірургічну академію, працював ординато­ром терапевтичної клініки. Після захисту дисертації перебу­вав у дворічному закордонному відрядженні, де проходив підго­товку до професорського звання з гігієни. Після повернення

очолив першу в Росії самостійну кафедру гігієни в Петер­бурзькій медико-хірургічній академії (1871). Велике значення надавав необхідності впровадження в практику гігієни лабо­раторних методів дослідження, організував першу хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторію.

Ф. Ф. Ерісман (1842—1915) був однією з найяскравіших осо­бистостей у суспільному житті Росії кінця XIX ст. Уродже­нець Швейцарії, він у 1869 р. переїздить до Росії, де невдовзі (1882) стає засновником кафедри гігієни в Московському уні­верситеті. За його безпосередньої участі створювалися сані­тарні організації Московського губернського земства, санітарно-гігієнічні лабораторії і санітарна станція в Москві (1884). Ф. Ф. Ерісман розглядав гігієну як науку, що органічно пов'я­зана з медициною і є її невід'ємною частиною. Він неоднора­зово підкреслював соціальне значення гігієни і писав із цього приводу: «Лишіть гігієну її громадського характеру і ви нане­сете їй смертельний удар, перетворите її на труп, оживити який вам ніколи не вдасться». Широко відомими стали його праці «Посібник з гігієни» та «Професійна гігієна, або гігієна розумової і фізичної праці».

Г. В. Хлопін (1863—1929) закінчив фізико-математичний фа­культет Петербурзького (1886) і медичний факультет Московсь­кого (1893) університетів, був одним з найталановитіших учнів Ф. Ф. Ерісмана, деякий час працював у Одесі, очолював (1918— 1929) кафедру загальної та військової гігієни Військово-медич­ної академії, багато уваги приділяв розробці методів санітар­но-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охо­рони чистоти водоймищ та житла, гігієни харчування тощо.

На той час у Росії ще не було загальнодержавної системи санітарного нагляду. Однак уже в 70—80-ті роки XIX ст. у Петербурзі, Москві, Києві, Пермі, Одесі, Казані й деяких інших губернських містах створюються санітарні комісії, санітарні станції, з'являються перші санітарні лікарі. Серед них були видатні спеціалісти, активні громадські діячі, які зробили ва­гомий внесок у розвиток вітчизняної гігієни і санітарії.

Плідно розвивалася гігієнічна наука наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні, її видатними представниками були В. А. Субботін, В. Д. Орлов, І. П. Скворцов, А. I. Якобій, О. В. Корчак-Чепурківський та ін.

В. А. Субботін (1842—1896) — один із піонерів вітчизняної гігієнічної науки. Уродженець м. Прилук Чернігівської губернії, він закінчив медичний факультет Київського університету та ординатуру з терапії. У 1869—1871 pp. перебував у закордон­ному відрядженні, значну частину часу в М. Петтенкофера, де проходив підготовку до професорського звання з гігієни.