Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни

Сторінка 11

Держава зобов'язана надавати санітарним лікарям права обстежувати різні об'єкти, контролювати дотримання в них належних санітарно-гігієнічних умов, накладати адміністра­тивні стягнення на винних в їх порушенні.

Структуру санітарно-епідеміологічної служби України та її основного підрозділу, яким є санітарно-епідеміологічна стан­ція, наведено на мал. 2 і 3.

Відправною точкою діяльності санітарного лікаря, критерієм правильності ЇЇ спрямування, змісту і результатів має бути здо­ров'я населення. Вивчення і визначення його рівня та основ­них показників — важлива складова спільної роботи санітар­ної служби й лікувальних закладів.

Діяльність медичного працівника в галузі профілактики має психологічні і деонтологічні особливості, які суттєво відрізня­ються від обов'язків, притаманних фахівцям лікувального профілю. Останні в професійному плані, як правило, повсяк­денно спілкуються з окремими хворими та їхніми родичами. Сфера міжособистісних професійних контактів фахівців ме-дико-профілактичної справи значно ширша і, в деяких аспек­тах, значно складніша та відповідальніша. Адже діяльність са­нітарних лікарів пов'язана зі збереженням здоров'я не однієї людини, а багатьох, інколи сотень тисяч, людей. У процесі її виконання постійно виникає потреба в спілкуванні з керівни­ками і працівниками різноманітних установ і закладів (органів влади, різних державних інспекцій, промислових підприємств, закладів торгівлі та громадського харчування, комунального господарства та проектних організацій, лікувально-профілак­тичних установ та дитячих закладів тощо). Така різнобічність повсякденних службових контактів вимагає володіння знан­нями не тільки з медичних дисциплін. Вона зумовлює не­обхідність високого рівня психологічної і деонтологічної під­готовки та відповідних рис характеру, без яких неможливі конструктивні плідні міжособистісні контакти під час вирішення важливих проблем профілактичного та оздоровчого змісту.