Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни

Сторінка 2

Подальший розвиток емпірична гігієна одержала в рабо­власницьких країнах Стародавнього Сходу, які мали великий вплив на розвиток світової культури та науки. Устрій життя в цих країнах в основному складався під впливом релігійних приписів, багато з яких містили раціональні вимоги профілак­тичного характеру.

Відображенням цього є численні законодавчі документи та історичні пам'ятки Ассиро-Вавилонської держави, Стародав­нього Єгипту, Стародавньої Індії, Стародавнього Китаю. Вони охоплюють багато питань, що стосуються вживання різних харчових продуктів, питної води, планування та санітарно­го облаштування житлових приміщень, особистої гігієни тощо.

Значний розвиток одержали гігієнічні знання та рекомен­дації в Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Розвиткові гігієнічних знань та навичок, елементів санітарного законо­давства сприяли загальний розвиток техніки і матеріалістичні погляди багатьох стародавньогрецьких філософів та вчених (зокрема, Демокріта і Арістотеля) на зв'язок між здоров'ям і середовищем існування.

У цей період з'явилися перші медичні наукові праці, які дійшли до наших днів і мали суттєвий вплив на розвиток профі­лактичного мислення в медицині.

У трактатах «Про повітря, воду та місцевість», «Про здоро­вий спосіб життя», написаних видатним лікарем Гіппократом (460—377 pp. до н. е.), містяться різноманітні наукові мірку­вання стосовно здоров'я людини, навколишнього середовища та особливостей зв'язку між ними.

У системі гігієнічних заходів, які набули поширення в Старо­давній Греції, особливу увагу приділялося фізичній культурі, особистій гігієні, здоровому способу життя. Існували в Старо­давній Греції й елементи громадської санітарії — санітарний нагляд за продажем продуктів та напоїв, розміщенням та буді­вництвом споруд. У містах-державах споруджувалися водо­проводи (наприклад, у Мегарі в VII ст. до н. е.) та каналі­заційні мережі (зокрема, в Афінах у VI ст. до н. е.), під час забудови міст дотримувалися певних правил планування тощо.

Ще значніший розвиток одержали гігієнічні знання в Ста­родавньому Римі. Видатним пам'ятником будівельної техніки Стародавнього Риму є знамениті римські водопроводи та кана­лізація. Водопроводи .Риму (їх було понад 30, перший із них побудовано в 614 р. до н. е.) забезпечували місто гірською дже­рельною водою (в середньому 500—1000 л на одну людину). Стічні води збиралися у великий каналізаційний колектор).

Поширеними в Стародавньому Римі були лазні, які викори­стовувались і для санітарних, і для спортивно-оздоровчих цілей. Римські лікарі розглядали гігієну тіла, гімнастику та інші еле­менти індивідуальної гігієни як важливу умову збереження здоров'я та найшвидшого видужання хворих. Видатний лікар-учений Стародавнього Риму Гален вважав, що гігієна має ста­новити окрему фундаментальну галузь медичної науки.

У період раннього середньовіччя центр медичної науки пе­ремістився в країни Сходу. Серед учених цих країн особливо значний внесок у розвиток гігієни зробив видатний узбець­кий лікар Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна, 980—1037 pp.). Він на­писав трактат «Канон медичної науки», багато розділів якого присвячено питанням гігієни («Про добре повітря», «Про якість води», «Про збереження здоров'я» та ін.).

Разом із тим, у європейських країнах рівень санітарної куль­тури у середні віки, особливо в XII—XV ст., значно знизився. . Цьому сприяли безперервні феодальні війни, гніт інквізиції, поширення забобонів, релігійна проповідь аскетизму, скуп­чення населення у містах, що не мали водопроводу і каналі­зації, занедбання особистої гігієни. Саме в цей історичний період значного поширення набули величезні епідемії чуми, холери, віспи, інших інфекційних захворювань.

Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася Київська Русь. Рукописні та інші джерела, що дійшли до наших днів, у яких описано побут населення Київської Русі, відзнача­ють увагу, яка приділялася питанням гігієни. Так, онуці Воло­димира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трак­тат, який містить 29 розділів. Поміж ними привертають увагу такі: «Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон та спокій», «Про лазню» тощо. У X—XII ст. у Києві, Суз­далі, Новгороді та інших містах були споруджені дерев'яні бру­ківки, в ряді монастирів (Троїцько-Сергієвському, Києво-Пе­черському, Соловецькому) і міст (Новгороді, Пскові) діяли во­допроводи. Значно поширеним у Київській Русі було миття в лазнях.