|
Сторінка 6 Морфологічно ГІН проявляється інтенсивним набряком та інфільтрацією інтерстицію запальними клітинами, включаючи лімфоцити, плазматичні клітини, макрофаги, еозинофіли і поліморфноядерні лейкоцити [36]. Наявність еозинофілів – вагомий доказ індукованого ЛЗ алергічного інтерстиціального нефриту, хоча може відмічатися і при гранулематозі Веґенера. Запальні зміни в інтерстиції супроводжуються більше або менше вираженими тубулярними пошкодженнями (дегенеративними змінами, тубулярними некрозами, десквамацією епітелію, тубулітом та ін.).
Характерною ознакою ГІН є розвиток гострої олігуричної ниркової недостатності, яка супроводжується генералізованими проявами реакції гіперчутливості у вигляді лихоманки, шкірного висипу, артралгії та езозинофілії [9, 19, 22, 32, 36]. Ці явища розпочинаються через 3-5 днів після повторного прийому ЛЗ, хоча в разі застосування рифампіцину латентний період може скорочуватися до 1 дня, а в разі НПЗЗ – подовжуватися до кількох місяців. При аналізі сечі виявляються ознаки піурії (лейкоцити чи лейкоцитарні циліндри), гематурії (еритроцитарні циліндри), помірної протеїнурії (екскреція білка, як правило, менше 1 г/добу, а в разі застосування НПЗЗ уміст білка може перевищувати цю величину), клітини тубулярного епітелію в різних кількостях, у 38% випадків реєструється еозинофілурія. Ознаками ниркової недостатності є зростання рівнів креатиніну та сечовини в сироватці крові, порушення обміну електролітів (гіпо- чи гіперкаліємія, зростання фракційного виведення натрію). Можуть спостерігатися гіпохлоремічний метаболічний ацидоз та синдром Фанконі (тубулярна протеїнурія, глюкозурія, бікарбонатурія, фосфатурія та аміноацидурія). Еозинофілія, як і еозинофілурія, реєструється не менш як у 75% пацієнтів, за винятком випадків ГІН, зумовленого НПЗЗ. У частині випадків ГІН може проявлятися лише безсимптомним підвищенням рівнів креатиніну та сечовини в крові та патологічними змінами в аналізах сечі. Патогенез ГІН, викликаного ЛЗ різних груп, дещо відрізняється. Пеніцилінам та цефалоспоринам більшою мірою притаманні генералізовані реакції гіперчутливості у вигляді лихоманки, висипу та артралгії, а також відсутність залежності від дози ЛЗ. Для сульфаніламідів та діуретиків характерні явища васкуліту, а для НПЗЗ – нефротична протеїнурія.
Тубулоінтерстиціальні пошкодження (тубулоінтерстиціальний нефрит). Такий термін використовують тоді, коли не вдається встановити, що стало первинною мішенню для дії нефротоксину – тубулярний епітелій чи нирковий інтерстицій. Як правило, ці пошкодження мають хронічний характер і проявляються розвитком фіброзних змін в інтерстиції та атрофією тубулярного апарату [9, 23, 26, 29, 30, 33, 36]. Можуть спостерігатися незначні запально-інфільтративні зміни інтерстицію та його набряк, а в канальцях здебільшого виявляються зміни альтеративно-некротичного характеру. Клінічно тубулоінстерстиціальні пошкодження спочатку проявляються лише незначними порушеннями функції нирок, і першою їх ознакою можуть стати артеріальна гіпертензія та поступово прогресуючі явища ниркової недостатності. Серед нефротоксикантів, які найчастіше асоціюються з розвитком хронічного тубулоінтерстиціального пошкодження нирок, фігурують токсичні метали (свинець, кадмій, золото, платина, ртуть, літій, срібло, мідь, залізо), анальгетики та НПЗЗ. Із мікотоксинами, такими як охратоксин, пов’язують розвиток ендемічної балканської нефропатії – варіанта тубулоінтерстиціального нефриту.
Папілярний некроз нирок
Характеризується тяжким ураженням нирок унаслідок ішемії їхнього мозкового шару і сосочків чи прямої токсичної дії нефротоксинів на ці структури. Таке ураження нирок спричиняється анальгетиками, зокрема фенацетином та парацетамолом, метаболіти яких накопичуються в папілярній тканині [4, 24], а також НПЗЗ, котрі, блокуючи синтез вазодилататорних PG у нирці, викликають ішемічні ниркові некрози [4, 8].
Гломерулярні пошкодження
Гломерулярний апарат нирок відносно рідко стає об’єктом прямої дії нефротоксикантів, а найчастіше уражається в результаті імуноопосередкованого ураження [2, 9, 26, 36]. Пряму гломерулярну токсичність викликають речовини, що можуть затримуватися базальною мембраною клубочків чи накопичуватись у мезангіальних клітинах (наприклад, частинки золота чи кремнезему).
|
Сайт
