|
Сторінка 1
Нефротоксичність – це властивість хімічних речовин, діючи на організм немеханічним способом, викликати структурно-функціональні порушення нирок. Нефротоксичність може бути наслідком прямої дії хімічних речовин чи їхніх метаболітів на нирки або опосередкованої дії – через вплив на гемодинаміку, кислотно-основний стан, масивне утворення продуктів руйнування клітинних елементів (гемоліз, рабдоміоліз), які блокують канальцевий апарат нирок. Нефротоксикантами слід називати лише ті речовини, до яких поріг чутливості нирок є суттєво меншим порівняно з іншими органами та системами, хоча на практиці до нефротоксикантів відносять будь-яку речовину, яка токсично впливає на нирки. Перелік нефротоксикантів сягає сотень та тисяч речовин [3, 23, 37, 41]. Серед них можна відмітити: 1) метали (літій, арсен, вісмут, кадмій, мідь, золото, свинець, ртуть, платина, срібло, талій, хром, уран та ін.); 2) органічні розчинники (чотирихлористий вуглець, дихлоретан, трихлоретилен, хлороформ, толуол, стирол, метанол, етиленгліколь та його ефіри, епіхлоргідрин, трихлоретилен, бутадієн, дихлорацетилен, сірковуглець, діоксан та ін.); 3) токсичні компоненти рослин (рицин, кантаридин, аристохолева кислота, охратоксин та інші мікотоксини); 4) лікарські засоби (ЛЗ).
За деякими даними, близько 20-30% зареєстрованих випадків гострої ниркової недостатності (ГНН) та близько третини випадків хронічної ниркової недостатності (ХНН) є наслідком дії хімічних чинників [3], зокрема, приблизно 18-27% випадків є наслідком фармакотерапії [38].Серед ЛЗ найбільший нефротоксичний потенціал мають аміноглікозидні антибіотики, амфотерицин, циклоспорин, рентгеноконтрастні засоби, галогеновані інгаляційні анестетики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), парацетамол та інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), протипухлинні та противірусні ЛЗ [4, 9, 14, 31, 38, 41].
Основними клінічними та лабораторними проявами ураження нирок токсикантами є [3, 9]:
– гематурія внаслідок пошкодження стінки клубочкових капілярів;
– зростання вмісту білка в сечі. Протеїнурія може мати: а) гломерулярне походження (в сечі виявляються переважно високомолекулярні білки – з молекулярною масою понад 40 000 Да); б) канальцеве походження (в сечі виявляються переважно низькомолекулярні білки). Гломерулярна протеїнурія вказує на руйнування клубочків, канальцева – на пошкодження проксимальних відділів канальців;
– зменшення кількості виділеної сечі (олігурія);
– підвищення в плазмі крові рівня азотовмісних низькомолекулярних речовин (азотемія), таких як сечовина, креатинін, сечова кислота та ін.;
– набряки, що в разі відсутності серцевої недостатності (СН) чи цирозу печінки вказує на різке зниження вмісту альбуміну та інших білків у крові;
– порушення електролітного обміну;
– артеріальна гіпертензія, що розвивається внаслідок гломерулосклерозу.
Токсичні ураження нирок різняться за механізмами виникнення, морфологічними проявами і тяжкістю перебігу. Вважається, що токсичні ураження нирок можна звести до 4-5 синдромів, які мають більш-менш чітко окреслені клінічну картину та лабораторні прояви [3, 9, 15].
Ксенобіотики викликають:
• ГНН, яка характеризується пригніченням функції нирок з азотемією та (часто) олігурією;
• нефротичний синдром, що характеризується тяжкою протеїнурією, гіпопротеїнемією, набряками, гіперліпідемією та іншими проявами;
• тубулярну дисфункцію, яка проявляється дисфункцією канальців (протеїнурія канальцевого типу, ацидоз сечі, втрата солей, зниження осмолярності сечі та ін.);
• ХНН – перманентне порушення функції нирок з азотемією, ацидозом, анемією, артеріальною гіпертензією та низкою інших порушень;
• швидкопрогресуючий гломерулонефрит, що проявляється гематурією та олігурією і призводить до швидкого розвитку ниркової недостатності.Виходячи з розуміння того, що нормальна функція нирок потребує а) адекватного кровотоку через нирки; б) наявності функціонуючих клубочків та канальців; в) безперешкодного виведення утвореної сечі, можна виділити три типи гострих уражень нирок – преренальні, ренальні та постренальні.
|
Сайт
