|
Сторінка 5 За даними літератури [36], тубулярні пошкодження проявляються такими морфологічними змінами: а) пошкодженням із дегенерацією та коагуляційними некрозами тубулярних епітеліальних клітин (втрата ядер при частковому збереженні контура клітин), каріорексисом та/або каріопікнозом; б) набуханням тубулярного епітелію (що є типовим для дії багатьох нефротоксинів та патологічних станів, котрі призводять до тривалої гіпокаліємії); в) відставанням тубулярних епітеліоцитів від основної мембрани канальців; г) руйнуванням чи втратою облямівки тубулярних епітеліоцитів; д) дилатацією канальців; е) інтерстиціальним набряком із відокремленням канальців один від одного; ж) наявністю циліндрів (гіалінових, пігментних, еозинофільних, клітинних чи з гранулярного детриту) (сильно пігментовані циліндри можуть свідчити про відкладання гемоглобіну чи міоглобіну); и) наявністю в тубулярному просвіті живих і мертвих епітеліоцитів, лейкоцитів і продуктів розпаду клітин; к) руйнуванням базальної мембрани (тубулорексисом); л) пізніше, на етапі репарації та регенерації – базофільним забарвленням цитоплазми тубулярних епітеліоцитів, збільшенням гіперхромних ядер, мітотичних фігур та ін.
Тубулярна дисфункція є більш легким варіантом пошкодження епітелію ниркових канальців і проявляється пошкодженням тих чи інших відділів канальцевого апарату та відповідно порушенням реабсорбції речовин, транспорт яких здійснюється ураженими відділами канальцевого апарату [9]. Так, пошкодження проксимальних канальців може спричиняти аномалії реабсорбції на кшталт синдрому Фанконі, які проявляються гіпераміноацидурією, натрій- та калійурезом, глюкозурією, бікарбонатурією, фосфатурією, протеїнурією та зменшенням екскреції амоніаку. Зниження реабсорбції згаданих речовин частіше є наслідком конкуренції за транспортер органічних аніонів між молекулами ЛЗ та ендогенними субстратами цього транспортера. Найчастіше порушення реабсорбції викликають ЛЗ, що застосовуються для лікування СНІДу (тенофовір, цидовір), протипухлинні засоби (іфосфамід та метотрексат), аміноглікозиди [9], протилейкозний засіб іматиніб [14], саліцилати [39], цисплатин [28], кадмій, ртуть, хром, свинець [5] та ін.
Аміноглікозиди діють на проксимальні канальці нирок [9]. Акумулюючись у проксимальних канальцях вище певного критичного рівня, вони спричиняють пошкодження клітин та їх загибель. Що більше аміногруп є в структурі аміноглікозидів, то тяжчі ушкодження нирок вони викликають (найперше неоміцин, потім гентаміцин, тобраміцин, амікацин, стрептоміцин). Аміноглікозиди посилюють елімінацію магнію із сечею, викликають резистентність до антидіуретичного гормона, а фоскарнет спричиняє дистальний канальцевий ацидоз і нефрогенний нецукровий діабет. Ураження нирок цисплатином супроводжується ензимурією, калійурезом, утратою магнію. Цисплатин переважно уражає проксимальні канальці, однак при високих дозах можуть уражуватись і дистальні.
Масивний гемоліз та рабдоміоліз також спричиняють тяжкі тубулярні ураження внаслідок відкладання в просвіті канальців депозитів гемоглобіну та міоглобіну, які викликають не лише механічні перешкоди для відтоку первинної сечі в канальцях, але й вазоконстрикцію (пригнічуючи синтазу оксиду азоту) та ініціюють оксидативні ураження тубулярних клітин, оскільки при їх руйнуванні вивільнюються іони заліза, які слугують центрами утворення вільнорадикальних форм кисню [20].
Гострий інтерстиціальний нефрит
Гострий інтерстиціальний нефрит (ГІН) виникає внаслідок індукованого ЛЗ та токсикантами імунного ураження нирок [9, 19, 22, 32, 36]. Про імуноалергічну природу ГІН свідчать такі факти: 1) він виникає у невеликої кількості осіб і не залежить від дози провокуючого агента; 2) супроводжується екстраренальними проявами гіперчутливості; 3) рецидивує після нової експозиції з агентом, що його вперше викликав, чи після контакту з речовинами, близькими до нього за хімічною будовою. Доведено, що ГІН здатні викликати як ниркові антигени (білки базальної мембрани канальців та білки, що секретуються ними), так і екстраренальні, а ЛЗ та їх метаболіти можуть виступати в ролі гаптенів чи імітувати (молекулярна мімікрія) ниркові антигени. Модифіковані екстраренальні білки (альбумін, агреговані гамаглобуліни) також можуть ставати антигенами, якщо вони затримуються в нирках. Імовірно, аутоімунне ураження нирок опосередковується Т-лімфоцитами, котрі продукують прозапальні та профібротичні цитокіни, які й ушкоджують клітинні елементи нирок. Здебільшого ГІН зазнає зворотного розвитку за умов відміни причинного ЛЗ.
|
Сайт
