Вади слуху

Сторінка 3

Невипадково тому Б. Д. Корсунская рекомендувала використовувати дактилогію при навчанні мови не тільки глухих, але і слабочуючих, оскільки за допомогою ручної азбуки діти можуть правильно сприймати і запам'ятовувати склад слова.

Дуже поволі, навіть в умовах спеціального навчання, йде збагачення словарного запасу у слабочуючих дітей. Найуспішніше запам'ятовуються словесні позначення людей, що оточують дитину, домашніх тварин, назви основних предметів меблів, посуду, улюбленої їжі, деяких частин квартири: вікно, двері; значно важче діти опановують назвами дій, навіть найпоширеніших, назвами квітів, окремих частин і ознак предметів.

У міру того як діти опановують доступною їх віку лексикою і у них формується проста фразова мова, виникають нові труднощі. Діти насилу освоюють таку особливість слова, як багатозначність, наприклад «важка валіза» і «важка вдача», важко розуміють, що однокорінні слова зв'язані спільністю значення. У мові слабочуючих дітей не відразу з'являються слова з приставками і суфіксами, дітям важко зрозуміти їх значення, вони лише поступово розуміють, що кожне слово несе в собі той або інший ступінь узагальнення, що, наприклад, слово меблі має більш загальний сенс, тоді як слова диван, ліжко, стіл, стілець, табуретка — більш приватне значення.

При правильному розумінні відносин між словами конкретнішими і більш узагальненими по сенсу у них починає формуватися понятійне мислення.

Впродовж всього шкільного навчання йде формування фразової мови, з правильною розстановкою слів в пропозиції, з правильним їх узгодженням і використанням, з використанням потрібних закінчень. Важко освоюються навики вживання словосполучень і особливо складносурядних і складнопідрядних речень, що виражають цільові, причинно-наслідкові і інші логічні залежності. Це виявляється важким для дітей і підлітків не тільки із-за складності лексико-граматичних залежностей, але і із-за недостатнього розуміння змісту пропозицій, несформованості у них словесно-логічного, понятійного мислення.

Л. И. Тигранова на основі багатьох експериментальних досліджень переконливо показала, що в процесі навчання, як і у глухих дітей, у слабочуючих потрібно в єдності з мовою спеціально формувати конкретно-понятійне і абстрактно-понятійне мислення.

Для психічного розвитку слабочуючої дитини і підлітка дуже важливо, як він сприймає мову на слух. Якщо через ті або інші захворювання слух дитини погіршується, це негативно позначається на її психічному стані.

Сприятливі умови розвитку створюються, коли проводиться спеціальна сурдопедагогічна робота по вдосконаленню слуху з використанням загальної і індивідуальної звукопідсилюючої апаратури. Ф. Ф. Pay вказував, що при цьому необхідно вчити слабочуючу дитину не тільки прагнути розрізнити і сприйняти мовний вислів на слух, але обов'язково привчатися хоч би до мінімального розпізнавання мови по губах того, що говорить.

Таке бісенсорне сприйняття у міру занять стає все більш повним. Ясне розрізнення мовного вислову сприяє розвитку мови і вдосконаленню власної вимови, що, у свою чергу, створює умови для розвитку письмової мови.

Для мовного розвитку слабочуючої дитини дуже важливо ще в перші роки його життя, перевірити слух за допомогою об'єктивної аудіометрії, підбору індивідуальних слухових апаратів і систематичної педагогічної робота по розвитку слухового сприйняття різних звучних об'єктів і усної мови (Е. П. Кузьмічева, Н.Д. Шматко).

Розвиток наочних форм пізнавальної діяльності протікає у слабочуючої дитини успішніше, ніж розвиток мови і словесно-логічного мислення. Проте, чим складніше стають наочні завдання, які слід вирішувати дитині, тим більші труднощі вона починає зазнавати при їх рішенні і відставати в навчанні. При підборі, наприклад, малюнків по їх тотожності в наочних завданнях, матрицях Равена, слабочуючі діти, початківці, що навчатися в школі, виконують ці завдання так же успішно, як ті, що чують. Вони не зазнають великих труднощів, так само як і ті, що чують, при доповненні малюнка до цілого за принципом центральної симетрії.