|
Сторінка 1
Мільйони людей самого різного віку у всьому світі страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Це фізична проблема здоров'я, яка може виникнути і розвиватися у будь-який час. В більшості випадків втрата слуху відбувається поступово і в більшості випадків завжди безболісно. Люди можуть протягом декількох років не помічати, що проблема існує в їхньому житті, адже хвороба розвивається настільки поволі, що спочатку може бути ледве помітною. В результаті поступового пропадає здатність людей чути звуки і голоси навколо них. А це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей.
Зовсім інакше йде справа з дітьми. Батькам необхідно звертати особливо пильну увагу на наступні категорії дітей:
Групи ризику дітей першого року життя по приглухуватості і глухоті: 9
- діти, що народилися від багатоплідної вагітності;
- діти з масою тіла менше 1,5 кг;
- діти, матері яких перенесли під час вагітності краснуху, герпетичну інфекцію, цитометоловірусну інфекцію;
- діти, матері яких приймали під час вагітності ототоксичні препарати;
- діти, що отримували в період новонародженості за вітальними свідченнями антибіотики ряду аміноглікозидів;
- діти слабочуючих (або глухих) батьків;
- діти з родовими травмами і внутрічерепним крововиливом.
Ці діти якомога раніше повинні бути оглянуті отоларингологом. У них необхідно провести дослідження слуху за допомогою однієї з об'єктивних методик (імпедансометрія, СВП, отоакустична емісія).
У слабочуючих і глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухих дітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.
Багатьом слабочуючим і глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні й уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами, некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний з безліччю занять у дитячому садку. Гіподинамія, на думку Г. В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких рухових якостей, викликає і збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих і слабочуючих дошкільників.
Класифікація порушень слуху визначається характером поразки слухової функції і станом мови. Залежно від цього виділяються дві види слухової недостатності: глухота і приглухуватість.
Глухота - найбільш різкий ступінь ураження слуху, при якій розбірливе сприйняття мови стає неможливим. Повна глухота зустрічається рідко. В більшості випадків зберігаються хоч би невеликі залишки слуху. З їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мови, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно біля вушної раковини.
|
Сайт
