Гепатит В

Сторінка 3

Гостра, клінічно виражена форма гепатиту В з циклічним пе­ребігом виникає лише в тих випадках, коли достатня імуногенність і вірулентність вірусу збігаються з нормальною або сильною імун­ною відповіддю організму. У таких хворих виявляється сенсибілі­зація Т-лімфоцитів до антигенів збудника.

Принципова схема патогенезу гепатиту В має такі фази. І. Па­рентеральне занесення збудника — штучне або природне. II. Пер­винна генералізація процесу (віремія), паренхіматозна дифузія ві­русу з інкорпорацією антигенів і появою «чужих» антигенів на по­верхні гепатоцитів. ІІІ. Сенсибілізація імуноцитів до HBsAg, HBcAg і печінкового ліпопротеїду, початок імунної відповіді. IV. Вторинна віремія, різноманітні патологічні прояви, посилення Гмунологічних змін, позапечінкові ураження. V. Локалізація про­цесу. VI. Супресія вірусного геному (видужання).

Якщо збудник попадає в організм не безпосередньо у кров, то другою фазою патогенезу є фаза регіонарної інфекції. Виникає імунна реакція ретикулярної тканини регіонарних лімфатичних вузлів, що може бути достатнім для переривання інфекційного процесу.

Що стосується першої епідеміологічної фази патогенезу, то тео­ретично допускається можливість ентерального зараження віру­сом гепатиту В. У таких випадках процес звичайно припиняється на рівні кишок, тому хвороба набуває субклінічного, або стертого, перебігу.

Вторинна віремія пов'язана з руйнуванням і загибеллю гепатоцитів, що сприяє занесенню збудника у перисинусоїдні простори (Діссе). Виникають нові хвилі віремії з повторною генералізацією процесу. В останні роки встановлено, що крім гепатоцитів, вірус гепатиту В виявляють також у лейкоцитах, епітелії жовчних шляхів, ендотелії судин, у підшлунковій залозі, нирках. За допомогою імуно-електронномікроскопічних досліджень знаходять специфічні імунні комплекси, в різних органах і тканинах, що спричинює їх ушкодження.

Патогенез особливо тяжкої, злоякісної (фульмінантної), фор­ми гепатиту, В має свої особливості. Злоякісна форма виникає, ко­ли збігаються висока вірулентність збудника і генетично обумовле­на гіперреактивність організму (особливо висока активність реа­гування імуноцитів). Якщо це відбувається у людини з уродженою або набутою недостатністю мембран гепатоцитів, особливо лізосомного апарату, то може виникнути гострий масивний некроз печінки. Ушкодження мембранного апарату («вибух лізосом») при­зводить до виходу в цитоплазму активних гідролазних ферментів, внаслідок чого відбувається аутоліз гепатоцитів аж до масивного їх некрозу.

Виникають пов'язані з цим тяжкі розлади обміну речовин, над­ходження отруйних речовин з кишок, накопичення у крові церебро-токсичних речовин, які впливають на-кору головного мозку. Серед них низькомолекулярні жирові кислоти, піровиноградна кислота і її похідні, феноли й інші неінактивовані токсичні речовини. Кіль­кість їх зростає не тільки у крові, а й у цереброспінальній рідині-і тканині мозку. Особливого значення надається збільшенню концентрації низькомолекулярних жирових кислот, які шляхом взає­модії з мембранними ліпідами нервових клітин гальмують переда­чу нервового збудження. Важливе значення мають також інші розлади:- гіпоглікемія, порушення - кислотно-основного та водно-електролітного обміну, розлади гемодинаміки, гіпоксія. Виникає — печінкова енцефалопатія (печінкова кома), патогенез якої скла­дається, за А. Ф. Блюгером, з.одного боку, з накопичеяня у крові токсичних речовин, з другого — з порушень водно-електролітногб обміну, гемодинаміки та ряду інших чинників. Це призводить до ураження мозкової тканини.

У патогенезі гепатиту В, особливо у злоякісній його формі, велике значення мають аутоімунні процеси. Взаємодія вірусу гепа­титу В з ліпополіпротеїдом мембран гепатоцитів спричиняє сенси­білізацію до нормального ліпопротеїду печінки, що значно посилює -цитотоксичний ефект імунної дії.

Синдром цитолізу відіграє головну роль у патогенезі гепати­ту В. Ступінь його вираженості значною мірою зумовлює тяжкість перебігу хвороби.