Гепатит В

Сторінка 2

Вірус у великій концентрації міститься в крові, тому може виділятися з сечею, потом, слиною, менструальною кров'ю, спермою. Вірус поширюється двома шляхами (див. схему): природним і штучним (артифіціальним). До штучного належить парентеральне зараження під час медичних маніпуляцій (операції, стоматологічні втручання, ін'єкції, взяття крові з пальця, гінекологічні обстеження тощо), а також манікюру, педикюру, гоління в перукарнях, що пов'язано з недоброякісною стерилізацією інструментів. Особливо небезпечним є переливання крові та її препаратів, крім імуноглобулінів і альбуміну.

Парентеральний шлях зараження призводить до високої за­хворюваності на гепатит В людей, яким часто призначають різні ін'єкції. Захворювання на гепатит В часто реєструють серед хво­рих на туберкульоз і цукровий діабет, в хірургічних відділеннях, де широко застосовують гемотрансфузії. З парентеральним зара­женням у лікувальних закладах пов'язані майже 70—80 % захво­рювань на жовтяничні форми гепатиту В. Парентеральне зараження призводить до високої захворюваності на гепатит В медичних працівників — необережне поводження з Забрудненими інструментами, лабораторні аварії, поранення під час операцій, маніпуляцій та ін.

До природного поширення інфекції належать статевий шлях інфікування та зараження дітей під час пологів, якщо породілля хворіє на гепатит В або є вірусоносієм. Допускається можливість трансплацентарного зараження плода. Можливе зараження у разі побутових мікротравм (забруднення шкіри і слизових оболонок під-час спілкування з хворою людиною).

Сезонність нехарактерна. Хворіють люди незалежно від віку. Серед дітей віком до року захворюваність на гепатит В становить 80—90 % усіх різновидів вірусного гепатиту, серед дітей до 14 років через значну захворюваність на гепатит А, питома вага гепатиту В зменшується.

Гепатит В — значно поширена хвороба з досить високим рів­нем захворюваності, у багатьох регіонах вона значно перевищує загальну кількість хворих на кишкові інфекції. Імунітет стійкий, довічний.

Патогенез і патоморфологія. У патогенезі гепатиту В мають місце три основних синдроми ураження печінки: цитолізу, холестазу і мезенхімно-запальний. Основною особливістю патогенезу гепатиту В, на відміну від інших інфекційних, хвороб, є те, що ураження печінки пов'язане не з проникненням вірусу в гепатоцити і його репродукцією, а з розпізнаванням антигенів вірусу іммунокомпетентними клітинами. Це дає підстави відносити гепатит В до хвороб імунної відповіді. Ключовою ланкою патогенезу гепатиту В є поява антигенів збудника на зовнішній мембрані гепатоцитів, що викликає специфічну противірусну активність ~-г- сенсибілізацію імуноцитів, наслідком якої є «імунна атака» на клітини печінки. Реакції клітинного імунітету відбуваються за типом підвищеної чутливості сповільненого типу. Під впливом імунних процесів гепатоцити руйнуються, тобто організм звільняється від збудника ціною власних клітин.

Утворення значної кількості антитіл проти HBsAg і HBeAg, фіксованих на мембрані гепатоцитів, призводить до виникнення імунних комплексів, ушкоджувальна дія яких відіграє значну роль у патогенезі хвороби, зумовлює позапечінкові прояви гепатиту В.

Імунна відповідь на інфекцію залежить, з одного боку, від генетично зумовлених особливостей організму, з іншого — від вірулентності та імуногенності збудника, масивності зараження. Вірулентність значною мірою визначена співвідношенням повноцінних частинок Дейна (віріонів) і дефектних вірусних частинок, позбавлених ДНК. Імуногенність залежить від співвідношення у складі вірусу гетерогенних і толероґенних, властивих хазяїну компонентів. Різні варіанти такої взаємодії покладено в основу сучасної імуногенетичної концентрації патогенезу вірусного гепатиту (А. Ф. Блюгер), і зумовлюють виникнення багатьох клінічних форм хвороби.

Субклінічна форма гепатиту В, згідно з розглянутою концеп­цією патогенезу, може виникати за низької вірулентності збудни­ка і неспроможності його спричиняти клінічно виражену хворобу або за збереження його вірулентності, але недостатності імунної відповіді.