|
Сторінка 3 Гіперкаліємія. У разі її виникнення заходом першої лінії є відміна антагоністів альдостерону. За необхідності наступним кроком є зниження дози ІАПФ. Випадки повної відміни ІАПФ у зв’язку з розвитком гіперкаліємієї траплялися досить рідко.
Кашель. Непродуктивний кашель, пов’язаний із підвищенням концентрації брадикініну та деяких інших вазоактивних субстанцій у бронхах, спостерігається у 5-10% хворих. Слід пам’ятати, що наявність бронхообструктивних захворювань не є фактором ризику такого кашлю, а його вираженість є дозозалежною. З огляду на винятково важливе (з позицій впливу на клінічний прогноз ХСН) значення лікування ІАПФ, слід рекомендувати хворим продовжувати їх прийом у разі, якщо кашель помірний і не дуже турбує пацієнта. При відчутному дискомфорті, спричинюваному цим кашлем, ІАПФ має бути замінено на АРА ІІ.
Ангіоневротичний набряк спостерігається менше ніж у 1% випадків прийому ІАПФ, є дозонезалежним і становить потенційну небезпеку для життя. Виникнення ангіоневротичного набряку вимагає повної відмови від застосування у майбутньому будь-якого іншого препарату цього класу.
До спорадичних проявів побічної дії ІАПФ належать зміна смакових відчуттів та нейтропенія (ризик останньої є дещо вищим при застосуванні каптоприлу).
β-адреноблокатори
ББ мають призначатися усім хворим (окрім випадків протипоказань та непереносимості) з ХСН II-IV ФК, зумовленою ІХС, артеріальною гіпертензією або ДКМП, які перебувають на підтримуючому лікуванні ІАПФ і діуретиком та мають стабільну гемодинаміку.
Обґрунтування застосування ББ при ХСН
Сформульована вище сучасна доктрина використання ББ при ХСН ґрунтується на майже 30-річному досвіді відповідних експериментальних та клінічних пілотних досліджень і мотивована результатами широко відомих багатоцентрових досліджень – US Сагvedilоl Неагt Failure Ргоgгаm (USСР, 1996), СІВІS-II (1999), МЕRІТ-НF (1999) та СОРЕRNIСUS (2001), що охопили загалом понад 10 тис. хворих. Принципова схема їх проведення була однотипною: пацієнтам із клінічно маніфестованою ХСН та систолічною дисфункцією ЛШ, які отримували стандартну на той час терапію (ІАПФ та діуретик, а також у багатьох випадках дігоксин), додатково призначали ББ (так звана група активного лікування) або плацебо. Згідно з принципами доказової медицини групи активного лікування та плацебо істотно не розрізнялися за кількістю учасників та основними демографічними, клінічними та гемодинамічними показниками. Тривалість спостереження коливалася від 6 (USСР) до 21 міс (МЕRІТ-НF, СОРЕRNІСUS).
Застосування ББ, що вивчалися у зазначених дослідженнях (карведилолу, бісопрололу та ретардної форми метопрололу сукцинату – так званого метопрололу СR/ХL), приводило до зниження (статистично високодостовірного) частоти летальних наслідків за період спостереження на 34-65%, випадків раптової смерті – на 41-56% порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо додатково до ІАПФ та діуретика (табл. 3). Про покращання клінічного перебігу ХСН також свідчило зниження ризику госпіталізації хворих на 20-35%.
На відміну від ІАПФ з їх унітарним механізмом дії (пригнічення АПФ), ББ суттєво розрізняються за фармакологічними характеристиками (селективність, внутрішня симпатоміметична активність, додаткові властивості), і тому, на думку експертів, дані щодо впливу на клінічний перебіг певного ББ не можуть автоматично переноситися на інші препарати цього класу.
Як було показано вище, сьогодні існують переконливі докази сприятливого впливу на довгострокове виживання хворих із ХСН лише трьох зазначених ББ. У закінченому у 2004 р. багатоцентровому дослідженні SENIORS отримано результати, що свідчать про певне поліпшення клінічного перебігу ХСН у хворих старше 70 років (зниження комбінованого показника ризику кардіоваскулярної смертності та госпіталізацій незалежно від величини ФВ ЛШ) під впливом селективного ББ небівололу, що дозволило включити цей препарат у чинні Європейські рекомендації з лікування ХСН.
|
Сайт
