Остеопороз

Сторінка 4

Лабораторне обстеження хворих на остеопороз має спрямовуватися на виявлення причин вторинного остеопорозу і проведення диференційної діагностики з іншими захворюваннями кісткової системи, що призводять до остеопорозу, визначення активності процесу на підставі метаболічних і морфологічних досліджень, прогнозування ризику остеопоротичних переломів, оцінку ефективності фармакотерапії захворювання, виявлення груп ризику щодо розвитку остеопорозу.

Використання методів дослідження, що ґрунтуються на застосуванні сучасних біохімічних маркерів, значно розширює можливості диференційної діагностики остеопорозу та інших метаболічних остеопатій (таблиця).

Маркери ремоделювання кісткової тканини віддзеркалюють ті зміни, що відбуваються в процесі формування й деградації кісткового матриксу. Вони є чутливими та специфічними індикаторами обміну кісткової тканини, в тому числі при її метаболічних порушеннях.

Морфологічний аналіз кісткової тканини, одержаної при біопсії крила клубової кістки, дозволяє поставити діагноз, визначити механізми розвитку захворювання, тобто оцінити співвідношення таких процесів, як резорбція, кісткоутворення, швидкість і ступінь мінералізації, а також призначити відповідне медикаментозне лікування й оцінити його ефективність.

У світовій практиці метод кісткової біопсії широко застосовується при інволютивному остеопорозі, остеомаляції, рахітах (харчових і D-резистентних), гіперпаратиреозі, вторинних остеопорозах (на фоні захворювань травного тракту, нирок та ін.). Біопсія кісткової тканини є тією необхідною ланкою, що дозволяє вірогідно відмежувати остеопороз від остеопатій іншого ґенезу.

Профілактика остеопорозу та остеопоротичних переломів

Профілактика остеопорозу повинна бути багатоетапною. Передусім вона включає контроль мінеральної щільності кістки в дітей, що полягає у досягненні якомога вищого піку кісткової маси. Ще 20 років тому була висловлена думка, яка знайшла підтвердження в подальших спостереженнях, що остеопороз найбільше прогресує в пацієнтів, котрі мали недостатній приріст кісткової маси до 25 років. Важливим фактором ризику може бути аліментарний, пов’язаний із недостатнім надходженням кальцію та вітаміну D3 в організм людини.

Профілактика потрібна на стадії фізіологічної втрати кісткової маси (починаючи з 25 років протягом усього життя). Це насамперед визначення чинників ризику. Шляхом опитування та обстеження хворого необхідно виявити причини втрати кісткової маси (чинники ризику) і на фоні лікування основного захворювання провести медикаментозну корекцію остеопенії, оскільки щорічна втрата 2% мінеральної щільності кісткової тканини через 10-12 років може призвести до остеопорозу.

У разі виникнення остеопорозу профілактика має бути спрямована на поліпшення якості кісток для попередження його ускладнень, таких як переломи.

Остеопоротичні переломи кісток та медикаментозна терапія

Переломи кісток при остеопорозі – одне з найтяжчих ускладнень цього захворювання. У США їх частота становить 3 переломи за хвилину.

Найбільш поширеними при остеопорозі є переломи проксимального відділу стегнової кістки, компресійні переломи тіл хребців, дистального відділу кісток передпліччя, ребер, проксимального відділу плечової кістки, хоча можуть зустрічатися переломи будь-якої локалізації.

Переломи дистального відділу кісток передпліччя найчастіше трапляються при остеопорозі. Вони посідають лідируючі позиції, випереджаючи практично в 2 рази переломи інших локалізацій. У жінок виявляються переважно на початкових етапах розвитку остеопорозу, в середньому віковому періоді від 45 до 50 років. У чоловіків цього віку фіксуються лише поодинокі випадки переломів. Постменопаузальний остеопороз є одним із чинників ризику виникнення переломів цієї локалізації. Відмічено тенденцію до збільшення переломів дистального відділу кісток передпліччя у жінок 70-74 років.

Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки у структурі травм становить 5-9%, а в осіб літнього та старечого віку сягає 25-27% від переломів усіх локалізацій. У 90% випадків переломи стегна відбуваються в результаті падіння при «маніфестному» остеопорозі людей літнього та старечого віку. Переломи проксимального відділу стегнової кістки належать до найважчих, тому що з усіх локалізацій вони найнебезпечніші та нерідко призводять до летальності (до 20-25%). Результати статусметричних досліджень дозволяють припустити, що через 60 років загальна кількість остеопоротичних переломів шийки стегнової кістки у світі зросте з 1,6 млн (сьогодні) до 6 млн (у майбутньому) у зв’язку зі старінням населення.