Остеопороз

Сторінка 2

BRU – це ділянка кісткової тканини, в якій перебігають поєднані за часом процеси локальної резорбції та утворення кістки.

Результатом сумарної активності ремоделювання є BSU. У компактній кістці як BSU виступають повторні остеони гаверсової системи. У губчастій кістці BSU – це поверхня протяжністю 40-60 мкм із площею 0,5-1 мм2. Руйнація і реконструкція комплексу BSU займають від 3 до 5 міс. У скелетній тканині нараховується близько 35 млн BSU, кожна з яких має об’єм 0,05 мм3, 40% із них припадає на губчасту кісткову тканину. Процеси ремоделювання кісткової тканини включають остеокластичну резорбцію, остеоцитарний остеолізис із подальшим формуванням кісткової тканини. При остеопорозі можуть бути підвищені остеокластична резорбція та остеоцитарний остеолізис. При цьому процеси кісткоутворення можуть уповільнюватися.

За типом ураження кісткової тканини остеопороз поділяють на трабекулярний, компактний та змішаної форми. При трабекулярному остеопорозі переломи найчастіше виявляються в тілах хребців. Компактний тип остеопорозу супроводжується переломами шийки стегнової кістки. При змішаному типі переломи можуть спостерігатися в різних кістках скелета.

Основні фактори ризику остеопорозу

Оцінка факторів ризику – один із головних показників у клінічному обстеженні хворого на остеопороз. Серед чинників ризику значну питому вагу мають генетичні порушення, гормональний дисбаланс, низький пік маси кістки, раса, стать (жінки хворіють у 6-7 разів частіше, ніж чоловіки), вік, екологічно несприятливі чинники, що супроводжують захворювання, спосіб життя, дефіцит кальцію та вітаміну D3 у раціоні харчування, порушення всмоктування кальцію та метаболізму D3, медикаментозні препарати. Відомо, що кортикостероїди, навіть у низьких дозах, прискорюють утрату кісткової маси, особливо трабекулярної кістки. Тривале застосування препаратів цього ряду збільшує ризик виникнення переломів удвічі. На основі досліджень, проведених у нашому інституті, та наявних даних літератури до чинників ризику остеопорозу можуть бути віднесені травматичні ушкодження кісток, зокрема множинні переломи. Можливо, існують і інші, непізнані до цього часу фактори ризику остеопорозу.

Діагностика остеопорозу

Діагностика остеопорозу базується на використанні клінічних, інструментальних та лабораторних методів дослідження.

При зверненні хворого до лікаря тільки на підставі анамнезу й клінічних даних неможливо поставити діагноз «остеопороз», проте саме ці дані є основою для подальшого обстеження пацієнта і встановлення діагнозу. Остеопороз у більшості випадків перебігає безсимптомно, і часто пацієнти звертаються до лікаря на пізніх стадіях захворювання, в основному після переломів кісток скелета (шийки стегнової кістки, дистального епіметафіза променевої кістки, хребців, проксимального епіметафіза плечової кістки, ребер). Як правило, хворі не надають належного значення провісникові остеопорозу – болю в різних частинах скелета, в окремих випадках більш вираженому у грудному та поперековому відділах хребта. Зміни у хребті – це патогномонічна ознака остеопорозу.

Анамнестичні дані. Під час опитування пацієнта лікарю необхідно зібрати сімейний анамнез, який відбиває наявність і частоту переломів кісток скелета, відсутність або наявність деформації хребта та її прогресування, дозволяє виявити й оцінити можливі фактори ризику, що призводять до порушень метаболізму кісткової тканини. Потрібно звертати увагу на стать і вік, характер і тип статури хворого, їх зміни. Вважається, що жінки тендітної статури зі світлою шкірою більш схильні до остеопорозу.

Зовнішній вигляд хворого при остеопорозі має характерні ознаки: грудний кіфоз, укорочено стиснутий тулуб, розташування ребер на гребенях клубових кісток. М’язи мляві, із множинними болючими осередками міогельозу. Хребет чутливий до натискування. Поперековий відділ хребта може бути лордозованим або сплощеним. Важливим критерієм діагностики є зменшення росту пацієнта, що може бути показником компресійного перелому тіла хребця.