Основи урогінекології

Сторінка 2

Діагностика базується на клінічних даних. Можна проводити цисто­скопію (за умови відсутності загострення), при якій знаходять набряк та гіперемію стінок сечового міхура, що має дифузний характер. Вогнищева гіперемія буває на боці запального процесу (тубооваріальноі пухлини) як симптом втягнення в процес стінки сечового міхура.

Лікування циститу, як супутнього захворювання, полягає у призначенні тих самих антибактеріальних препаратів, що використовуються для лікуван­ня основного процесу. Ефективними є нітрофуранові препарати, фторхіно-лони (норбактин, офлоксацин, ципрофлоксацин). Призначають також уро-лесан, цистенал, особливо за наявності дизуричних явищ. Якщо в процесі лікування продовжують турбувати дизуричні явища, гематурія, необхідна кон­сультація уролога. При хронічних циститах, крім уросептиків, призначають інстиляції в сечовий міхур 0,02% розчину коларголу або 1% розчину про­тарголу, фізметоди (УВЧ, іонофорез, фонофорез, парафінові аплікації над лобком). Тривалість терапії контролює уролог. У постменопаузі до лікуван­ня слід додавати естрогени — вводити у вагіну естрогель, а також проводити загальну гормонотерапію (естрюл, мікрофолін).

Цисталгія

У результаті гіпофункції яєчників, гемодинамічних розладів, що вини­кають при запальних процесах, різноманітних нейроендокринних порушен­нях, у жінок може виникати цисталгія — захворювання, що не має в своїй основі морфологічних змін.

Симптоматика захворювання подібна до циститу, проте немає змін у аналізах сечі. Не знаходять змін у сечовому міхурі при цистоскопії. Часті­ше ця патологія зустрічається в жінок у постменопаузі.

Клінічний перебіг характеризується кризами та ремісіями, тривалим перебігом. Основні скарги — почастішання сечовипускання, імперативні поклики та біль при акті сечовипускання. Можливий біль у ділянці проме­жини, уретри.

Діагноз базується на даних анамнезу, особливостях клінічного пере­бігу, аналізах сечі, цистоскопії. Потрібне ретельне обстеження для вста­новлення причини цисталгії.

Лікування проводить уролог. Воно повинно бути етіопатогенетичним, включати лікування гінекологічних захворювань, що призводять до пору­шення гемодинаміки в малому тазі. Проводять загальнозміцнюючу тера­пію, призначають седативні препарати, анальгетики, пресакральні новокаї­нові блокади.

З урахуванням віку хворої, слід проводити гормонотерапію — у репро­дуктивному віці призначають циклічну гормонотерапію за загальноприйня­тими схемами, у літньому віці — естрогени, зокрема естріол по 1-2 таб. на день протягом 3 тижнів. Можна призначати клімен у безперервному режимі.

Досить ефективним методом є голкорефлексотерапія, яка здійснює зне­болювальний ефект та зменшує дизуричні явища.

Можна призначати терапію синусоїдними модульованими струмами за допомогою вагінального електрода (2-3 курси з перервами у 2-3 місяці).

Нетримання сечі

Нетримання сечі — мимовільне виділення сечі без покликів до сечо­випускання. Воно буває справжнім та несправжнім. При справжньому не­триманні сечі немає порушення анатомічної цілісності сечових шляхів. При несправжньому — сеча мимовільно виділяється назовні внаслідок вродже­них або набутих дефектів сечовода, сечового міхура або сечівника. До врод­жених дефектів можна віднести екстрофію сечового міхура, епіспадію, ек­топію вічка сечовода в уретру або піхву. Як правило, набуті дефекти пов'я­зані з травмою; при цьому порушується цілісність сечових шляхів, утво­рюються нориці (сечовідно-піхвова, міхурово-піхвова, міхурово-ректаль-на, уретро-ректальна). Справжнє нетримання виникає як результат пору­шення функції сфінктерів та фіксуючого апарата сечового міхура. Прояв­ляється переважно при підвищенні внутрішньочеревного тиску — піднятті тягарів, кашлі, чханні.

Причиною цього розладу можуть бути перенесені пологові травми, опу­щення та випадіння жіночих статевих органів, ендокринні порушення, врод­жена недостатність мускулатури сечового міхура.

Розрізняють повне та часткове нетримання сечі.

Нетримання сечі призводить до цілого ряду незручностей як фізично­го, так і психологічного характеру: виникає мацерація шкіри, неприємний запах, затруднення при здійсненні статевого акту. Через ці обставини жінці доводиться залишати або змінювати роботу. Це впливає на психіку жінки, викликаючи у неї депресивний стан.