Перинатальна патологія

Сторінка 3

Такі зміни можуть виявлятися в багатьох органах (генералізована цитомегалія), особливо виражені ці зміни на тлі імунодефіциту, коли ураженими можуть виявитися не тільки епітеліальні, але й інші клітини.

З перебігом захворювання у більшості органів такі зміни зникають, на їхньому місці зберігаються лише невеличкі лімфогістіоцитарні інфільтрати або дрібновогнищевий фіброз. Характерні для цитомегалії зміни тривалий час зберігаються лише в слинних залозах (цитомегалічний сиаладеніт).

Макроскопічні зміни при цитомегалії малохарактерні. Виявляються, і то мінливо, дрібні крововиливи, описується також відносне збільшення маси селезінки у поєднанні зі зменшенням маси тимуса.

Лістеріоз (лістельоз)

Його збудник - Listeria monocytogenеs. Найтиповішим проявом цього захворювання є дрібні вогнища запалення, в центрі яких серед лейкоцитів, які розпадаються, виявляється велике число частково фагоцитованих дуже дрібних паличок. Надалі в периферійних ділянках вогнища з’являються домішки фібрину, а пізніше - розростання грануляційної тканини, яка складається в основному з гістіоцитів.

Макроскопічно такі вогнища (лістеріоми) жовтуватого або сірого кольору, нерідко з червоною облямівкою. При найчастішому гематогенному інфікуванні вони виявляються насамперед у печінці, проте можуть утворюватися і в інших органах, особливо легенях, у цьому випадку захворювання нерідко називають гранульоматозним сепсисом. При значно рідкісному зараженні водами, які містять лістерії, переважає ушкодження легень (при вдиханні їх) або кишки (при заковтуванні їх) аналогічного характеру.

Загальною відмінністю будь-яких інфекційних захворювань у фетальному періоді і в новонароджених є великий ступінь генералізації інфекційного процесу у порівнянні з дітьми більш старшого віку і тим більше дорослими. Така особливість зумовлена недосконалістю захисних систем, спрямованих на локалізацію патогенного агента.

Після народження можливе інфікування дитини будь-яким шляхом, в тому числі повітряно-крапельним, в першу чергу респіраторними вірусами. Ще більше значення має зараження умовно патогенними бактеріями насамперед поверхонь тіла дитини, особливо шкіри.

Можливий розвиток гнійно-некротичного запалення в підшкірній жировій клітковині з вираженим некротичним компонентом - флегмони новонароджених. Цей процес, викликаний гноєтворними коками, локалізується на спині або сіднично-крижовій області, рідше на шиї і потилиці. Він може супроводжуватися некрозом і відшаруванням шкіри, а також переходом запального процесу на під­леглі тканини. Можливий також розвиток сепсису.

Значно частіше бактеріальне запалення виникає в області пупкової ранки (омфаліт). Воно розвивається в період між початком демаркації пуповини (на 2-3 добу після народження) і до епітелізації ранки, яка виникнула в цьому місці (10-12 доба). У деяких дітей, переважно ослаблених, запальний процес може поширитися на навколишні тканини. У результаті цього розвивається флегмона передньої черевної стінки і далі - гнійний перитоніт.

Частіше процес прогресує шляхом поширення по судинному руслі. В цьому випадку захворювання називається пупковим сепсисом. В інфекційний процес утягуються кровоносні судини: пупкова вена, яка йде до воріт печінки, і пупкові артерії, які з’єднуються з дистальною частиною аорти (після народження дитини проксимальні відділи пупкових артерій називаються внутрішніми клубовими артеріями). У цих судинах розвивається запальний процес, який у найважчих гострих випадках має характер гнійного, а при млявому і тривалому перебігові хвороби - продуктивного.

У пупкових артеріях кровоток після народження припиняється, що створює сприятливі умови для розмноження бактерій, які туди потрапили, і наступного розвитку тромбартеріїту. В результаті особливостей кровотоку дисемінація збудника відбувається рідко, найреальніше поширення запального процесу - вздовж.

Запальний процес у пупковій вені - тромбофлебіт - виникає дещо рідше, проте він часто супроводжується гематогенною генералізацією з розвитком септикопіємії. У цьому випадку запальний процес поширюється на ворітну вену, що може ускладнитися перитонітом. У випадку ураження внутрішньопечінкових її гілок запальний процес може захопити навколишню тканину печінки, де виникають пілефлебітичні абсцеси. По венозній (Аранція) протоці бактерії можуть потрапити в нижню порожнисту вену, а відтіля в легені. В цьому випадку в легенях утворюються абсцеси, частіше підплевральні, нерідко їх багато. Пізніше в результаті поширення збудника по артеріях великого кола кровообігу можливий розвиток гнійників в інших органах.