Збудники грипу, мінливість та еволюція грипозних вірусів

Сторінка 4

ПОХОДЖЕННЯ ЗБУДНИКІВ ЕПІДЕМІЙ

Епідемічні штами вірусів грипу А постійно змінюють один одного. Новий збудник може викликати масові захво­рювання людей різного віку і в різних країнах, призводячи до розвитку пандемії, або ж він вражає порівняно невели­кий прошарок населення: епідемія спалахне і швидко згас­не. Така поведінка вірусу грипу пояснюється будовою його поверхневої оболонки. Сучасні методи молекулярної біоло­гії дали змогу дослідити всі гени вірусів грипу А людини, тварин і птахів. Встановлено, що антигенний дрейф відбу­вається внаслідок накопичення так званих точкових мута­цій, тобто найдрібніших змін у молекулах амінокислот ге­на. У період епідемії популяцію циркулюючих вірусів складають варіанти, що відрізняються один від одного саме внаслідок виникнення мутацій. Незначна зміна малої час­тинки антигена може спонукати нечутливість вірусу до нейтралізуючої дії антитіл і розвитку хвороби. Отже, точ­кові мутації в генах можна розглядати як один з основних еволюційних шляхів дрейфу.

Висловлюється припущення, що повна зміна одного або обох генів поверхневих антигенів, яка призводить до виник­нення пандемії грипу, може бути наслідком рекомбінації (пересортування) генів різних вірусів людини, а можливо, тварин чи птахів. Деякі вчені вважають, що шляхом реком­бінації вірус Н2N2 утворюється від вірусу Н1N1, тоді як НЗN2 є нащадком вірусу Н2N2.

Висока мінливість вірусів грипу дає підставу стверджу­вати, що переміщення генів між окремими варіантами віру­су А постійно відбувається в природі. Незважаючи на те що більшість підтипів вірусу грипу А знайдено у птахів, все ж їх участь у виникненні нових підтипів вірусу грипу людини не доведено.

Поки що багато питань не знаходять відповіді. Напри­клад, чому новий збудник здебільшого з'являється в Китаї, а не в будь-якому іншому місці земної кулі, чому при його появі раніше зникали старі штами, а починаючи з 1976 р. вони не зникають? Де вони зберігаються в міжепідемічний період?

На це запитання частково дає відповідь київський віру­солог А. Ф. Фролов, який з 60-х років працює над пробле­мою грипу.

В експерименті на клітинах, вирощених у пробірках, а згодом на тваринах було доведено неймовірне: вірус грипу здатний довгий час перебувати у клітинах, не руйнуючи їх. Білі миші, що перенесли грипозну інфекцію і видужали, через 2—4 міс повторно були обстежені. У багатьох з них розвинулась хронічна пневмонія. Спеціально розробленими методами у них вдалося виділити вірус грипу через 2, 4, 6 міс і більше після перенесеної інфекції. Отже, вірус може довго жити в організмі і постійно підтримувати в ньому хворобливий стан. Цікаво, що при цьому організм не реагує активно на збудника, вони взаємодіють, не вбиваючи один одного.

Такий стан характерний для багатьох вірусів і бактерій і носить назву «персистенція» (постійність, збереження). Відкриття здатності вірусу грипу до персистенції спонука­ло колектив учених під керівництвом-А. Ф. Фролова до роз­робки нової проблеми — можливості персистенції вірусу грипу в тілі людини, яка перехворіла на грип.

Було зроблено спробу виділити вірус грипу від хворої на пневмонію людини. Завдання було надзвичайно склад­ним. Минали роки, змінювали один одного методи дослі­дження і наукові підходи, а бажаних результатів не було. Нарешті прийшов успіх. Від хворих на хронічну пневмонію та менінгоенцефаліт, які виникли внаслідок перенесеного грипу, виділили віруси грипу і довели, що вони вже довгий час знаходились у тілі людини, а не випадково потрапили туди під час обстеження чи напередодні.

Одержані факти пояснили причину розвитку таких гріз­них ускладнень грипу, як пневмонія, порушення діяльності нервової системи та ін. Вона полягає в персистенції збуд­ника. Отже, вірус грипу не має потреби в пошуках якогось сховища, місця для переховування від епідемії до епідемії, де він вибирає собі нові гени. Збудник грипу може пере­бувати в нас самих, у клітинах нашого організму, очікую­чи слушного часу для атаки. Час від часу він переходить в активний стан і спричиняє поодинокі випадки захворюван­ня, утворює епідемічний ланцюжок з окремих незначних спалахів хвороби. В цей час відбувається селекція найбільш агресивних варіантів збудника, вірус поступово набирає силу, охоплюючи дедалі більшу кількість сприйнятливих до нього людей. І ось спалахує епідемія.