Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини

Сторінка 4

Рівень аеробної витривалості визначається і функціональними можливостями системи зовнішнього дихання, адже швидкість переходу кисню з альвеол у кров залежить від дифузійної здатності альвеолярно-капілярного бар'єру, яка при фізичних навантаженнях зростає за рахунок збільшення дихального об'єму і розширення альвеолярно-капілярної площі [21].

Рівень поглинання кисню значною мірою може залежати від показників максимальної вентиляції легенів, які зумовлені транспортними можливостями бронхіального дерева і функціональними можливостями дихальних м'язів. Величина МСК може обумовлюватися також і кисневою ємністю крові, адже між показниками вмісту гемоглобіну і VО2мах існує прямий кореляційний зв'язок. При цьому абсолютні показники МСК знаходяться в прямій залежності від маси тіла, як правило, м'язового компоненту. Збільшення маси тіла за рахунок жирового компоненту може негативно впливати на відносні показники МСК [22].

Систематичні тренування, спрямовані на удосконалення витривалості, призводять до зростання показників МСК та порогу анаеробного обміну (ПАНО), який теж характеризує аеробну продуктивність, оскільки визначає інтенсивність фізичного навантаження, вище якого в людини розвивається метаболічний ацидоз. Так, якщо VО2мах під впливом тренувань збільшується в середньому на 20-30%, то ПАНО – на 40-50 % [5]. У нетренованих осіб ПАНО знаходиться на рівні 50-60 % VО2мах, а в бігунів-стайєрів високої кваліфікації може досягати 85-90% максимального поглинання кисню. Межі зростання показників аеробної продуктивності є генетично детермінованими.

Таким чином, функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, однаковою мірою відбивають як рівень фізичної працездатності, так і соматичного здоров’я організму людини. При цьому рівень фізичної працездатності є кількісним показником здоров'я. Саме по здатності організму мобілізувати свої енергетичні ресурси можна судити про рівень здоров'я індивідуума й ступінь резистентності організму до широкого спектру патогенних впливів довкілля.

При раціональній організації рухового режиму людини, підборі адекватних корекційних програм можливе підвищення кардіореспіраторної витривалості, а відповідно – і стану соматичного здоров'я.

Корекція аеробної витривалості організму може реалізуватися через вдосконалення механізмів специфічної адаптації до фізичних навантажень тих систем, які лімітують аеробні процеси енергозабезпечення.

Список джерел:

1. Агаджанян Н.А., Марачев А.Г., Бабков Г.А. Экологическая физиология человека. – М.: Издательская фирма Крук, 1998. – 416 с.

2. Апанасенко Г.Л. Диагностика индивидуального здоровья // Валеология. – 2002. – № 3. – С.27-31.

3. Апанасенко Г.Л. Начала валеологии. Индивидуальное здоровье (сущность, феноменология, стратегия управления) // Український медичний часопис. – 2002. – № 5. – С.45-49.

4. Апанасенко Г.Л., Чебаненко Н.І. Якість життя як сучасна прикладна проблема медицини // Охорона здоров’я України. – 2003. – № 2. – С.55-59.

5. Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных климатогеографических и погодных условиях. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 176 с.

6. Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання. – Черкаси: Відлуння – Плюс, 2003. - 352 с.

7. Дорофєєва О.Є. Біохімічні показники крові спортсменів високого класу як критерії адаптації до значних фізичних навантажень // Фізіологічний журнал. – 2004. – Т.50, № 3. – С. 65-70.

8. Драницин О.В. Зміна площі еритроцитів у спортсменів високої кваліфікації під дією фізичного навантаження // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. – 2003. – № 4. – С. 85-88.

9. Жуков Г.М., Ринда Ф.П. Практичні та теоретичні аспекти управління здоров’ям населення // Охорона здоров’я України. – 2002. – № 1. – С. 32-35.

10. Іванюра І.О. Взаємозв’язок між нейродинамічними і вегетативними функціями організму учнів при адаптації до тривалих фізичних навантажень // Вісник проблем біології і медицини. – 2000. – Вип. 4.