|
Сторінка 2 Вважають, що здоров’я – це такий психофізіологічний стан людини, який характеризується не тільки відсутністю патологічно змінених окремих органів і систем, але й такими функціональними резервами організму людини, які є достатні для ефективної біологічної і соціальної адаптації та збереження високої фізичної і розумової працездатності [20].
На сьогодні найбільш поширені дві моделі діагностики рівня здоров'я: визначення біологічного віку й оцінка енергопотенціалу (резервів біоенергетики) на організменному рівні. Обидві вони характеризують біологічну функцію виживання – один з основних проявів здоров'я.
Чим вище доступні для використання резерви біоенергетики, тим життєздатніший організм, тому що життя підтримується витратою енергії. При цьому відзначається одна важлива закономірність: чим могутніший апарат мітохондрій, що є субстратом енергопотенціалу клітини, тим більший діапазон зовнішніх впливів вона здатна витримати і відновити свою структуру. На органному рівні спостерігається та ж закономірність: чим менший резерв енергії, тим швидше виявляється дія на орган екстремального впливу у вигляді порушення гомеостазу. Здатність мобілізувати ресурси органів, систем, всього організму — перша умова термінового його пристосування до впливу екстремальних факторів. Боротьба за підтримку оптимальної напруги кисню в клітині багато в чому визначила весь хід еволюції живого. Здатність збільшувати при необхідності поглинання кисню визначає той резерв енергії, що може бути використаний для інтенсифікації процесів життєдіяльності. Чим більша ця властивість, тим організм життєздатніший [2, 3]. Отже, проблема виміру ступеня життєздатності, іншими словами, – рівня соматичного здоров'я, упирається в проблему оцінки потужності й ефективності аеробного енергоутворення. З фізіологічної точки зору цей показник інтегрально характеризує стан киснево - транспортної системи і метаболічних функцій, з біологічної – ступінь життєздатності системи – живого організму.
Доведено, що максимальне споживання кисню (МСК) – показник, який характеризує стійкість організму до усіляких факторів – від гіпоксії і крововтрати до радіоактивного випромінювання [2, 18].
Аналіз результатів популяційних досліджень дозволив вперше описати феномен ''безпечного рівня" здоров'я (IV-V рівні) і дати йому кількісну характеристику [3, 4]. «Безпечний рівень» характеризується МСК для чоловіків 42 мл/хв/кг, а для жінок – 35 мл/хв/кг маси тіла. У "безпечній зоні" здоров'я практично не реєструються ендогенні фактори ризику, маніфестовані форми хронічних неінфекційних захворювань, низький ризик смерті від них. При виході індивіда з "безпечної зони" здоров'я виявляється феномен "саморозвитку" патологічного процесу без зміни сили діючих факторів (умов існування): спочатку формуються ендогенні фактори ризику, розвивається патологічний процес і відбувається його маніфестація у вигляді конкретної нозологічної форми. Отже, безпосередня причина поширеності хронічних неінфекційних захворювань, що виникла в другій половині ХХ століття, полягає у виході енергопотенціалу біосистеми в сучасній людській популяції за межі "безпечної зони".
Звідси випливає, що чим вищий енергетичний потенціал організму, тим вищий рівень здоров’я. Доведено, що ендогенні фактори ризику ішемічної хвороби серця формуються лише при зниженні потенційних можливостей організму до м'язової діяльності [4, 18, 20]. Проведені дослідження дозволили виявити певну залежність між рівнем фізичної працездатності організму та функціональними можливостями ЦНС, кардіореспіраторної системи, а також характером регуляції вегетативних і рухових функцій. Саме регуляція фізіологічних функцій інтегрально відбиває адаптаційні можливості організму не тільки до фізичних навантажень, але й до інших впливів навколишнього середовища [10, 19].
Фізична працездатність організму багато в чому залежить від швидкості і можливості забезпечення достатньої кількості енергії. Основний шлях енергетичного забезпечення м'язової діяльності – окисне фосфорилювання, яке тісно пов’язане зі споживанням кисню, величина якого залежить від функціонального стану кардіореспіраторної системи, а саме від резервів кисневотранспортної системи (дихального об’єму, максимальної вентиляції і дифузійної здатності легенів, легеневого кровообігу, кисневої ємності крові; об’ємної щільності гемокапілярів в скелетних м'язах, та мітохондрій у м’язових волокнах) [7, 8]. Киснева межа є найбільш інтегральним показником, що характеризує здатність організму при максимальній напрузі забезпечувати потребу тканин у кисні. Величина МСК залежить від узгодженості функцій не тільки кардіореспіраторної системи, але і ЦНС.
|
Сайт
