Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини

Сторінка 1

Функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, в однаковій мірі відбивають як рівень фізичної працездатності, так і соматичного здоров’я організму людини. При цьому рівень фізичної працездатності є кількісним показником здоров'я. Саме по здатності організму мобілізувати свої енергетичні ресурси можна судити про рівень здоров'я індивідуума й ступінь резистентності організму до широкого спектру патогенних впливів довкілля. При раціональній організації рухового режиму людини, підборі адекватних корекційних програм можливе підвищення кардіореспіраторної витривалості, а відповідно – і стану соматичного здоров'я. Корекція аеробної витривалості організму може реалізуватися через вдосконалення механізмів специфічної адаптації до фізичних навантажень тих систем, які лімітують аеробні процеси енергозабезпечення.

За своєю практичною вагомістю проблема здоров’я людини є однією із найскладніших у сучасній цивілізації [12]. Як відомо, здоров’я людини залежить як від генетичних факторів, так і від стану оточуючого середовища, медичного забезпечення, умов і способу життя [20].

Про рівень здоров'я індивідуума, ступінь опірності організму до широкого спектру несприятливих впливів навколишнього середовища можна судити за його здатністю мобілізувати свої енергетичні ресурси, які визначаються функціональними можливостями кардіореспіраторної системи [3, 21]. Оскільки за останні десятиліття стан здоров'я населення України істотно погіршився [9], то дослідження функціональних резервів кардіореспіраторної системи і розробка дієвих шляхів їх підвищення є актуальною проблемою сьогодення.

Уява про резервні можливості організму пов’язана з фізіологічним вченням К. Бернара, П. Бера, У. Кеннона про збереження гомеостазу при дії на організм несприятливих факторів за рахунок посилення функцій життєво важливих органів і систем з використанням їх резервів. Принципові положення вчення про фізіологічні резерви були розроблені в 30-х роках академіком Л.А. Орбелі. У фізіології спорту ця проблема почала вивчатися В.В. Кузнєцовим та А.С. Мозжухіним [1, 14, 16, 17, 19].

На сьогодні під фізіологічними резервами організму розуміють вироблену в процесі еволюції адаптаційну і компенсаторну здатність органу, системи й організму в цілому посилювати в багато разів інтенсивність своєї діяльності в порівнянні зі станом відносного спокою. Фізіологічні резерви забезпечуються системним структурним слідом адаптації, певними анатомо-фізіологічними особливостями будови і діяльності організму, а саме наявністю парних органів, що забезпечує заміщення порушеної функції (аналізатори, залози внутрішньої секреції, нирки та ін.); значним посиленням діяльності серця, збільшенням загальної інтенсивності кровотоку, легеневої вентиляції і посиленням діяльності серця та інших органів і систем; високою резистентністю клітин і тканин організму до різних зовнішніх впливів та змін внутрішнього середовища. Функціональний резерв органу або системи може бути кількісно охарактеризований різницею між максимально можливим показником при м’язовій роботі і рівнем функцій в умовах фізіологічного спокою [20].

Всі резервні можливості організму поділяються на дві групи: соціальні резерви (психологічні і спортивно-технічні) і біологічні (структурні, біохімічні і фізіологічні). Морфо-функціональною основою фізіологічних резервів є органи, системи організму і механізми їх регуляції, що забезпечують переробку інформації, підтримання гомеостазу і координацію рухових та вегетативних актів.

Фізіологічні резерви включаються не всі одразу, а почергово. Перша черга резервів реалізується при роботі до 30% від абсолютних можливостей організму і включає перехід від стану спокою до повсякденної діяльності. Механізм цього процесу – безумовні та умовні рефлекси. Друга черга включення здійснюється при напруженій діяльності, часто в екстремальних умовах при роботі від 30% до 65% від максимальних можливостей (тренування, змагання). При цьому включення відбувається завдяки нейрогуморальним впливам, а також вольовим зусиллям та емоціям. Третій ешелон резервів мобілізується, звичайно, в боротьбі за життя, часто після втрати свідомості, в агонії. Включення цих резервів забезпечується безумовно-рефлекторним шляхом і зворотними зв’язками. Функціональний резерв органу або системи може бути кількісно охарактеризований різницею між максимально можливим показником при м’язовій роботі і рівнем функцій в умовах фізіологічного спокою.