Медикаментозна хвороба як наслідок впливу лікарських засобів

Сторінка 3

Пізні алергічні реакції, що їх реєструють у 2-5% хворих після перенесеного анафілактичного шоку, становлять нову загрозу для життя.

Набряк Квінке – чітко локалізований набряк частини дерми та підшкірної клітковини. Клінічно цей набряк має вигляд блідого інфільтрату, при натисканні на який не залишається ямки. Особливо небезпечним є набряк у ділянці гортані. У таких випадках необхідна термінова трахеотомія. У легенях – сухі та вологі хрипи. Набряк кишечника проявляється гострим болем у животі, здуттям, проносом; у калі – велика кількість еозинофілів.

Сироваткова хвороба – алергічне захворювання, що викликається введенням сироваток або препаратів із них та характеризується запальними ураженнями судин і сполучної тканини. Більшість сироваток виготовляють із крові гіперімунізованих коней. Білки цих сироваток і є антигенами, які викликають розвиток захворювання. При застосуванні різних способів очистки для вилучення баластних білків алергенні властивості сироватки зменшуються.

Клінічна картина характеризується різноманітністю симптомів. При первинному введенні сироватки несенсибілізованій людині розвиткові гострої реакції передує інкубаційний період тривалістю 7-10 днів. У продромальний період спостерігаються гіперемія шкіри, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Гострий період починається з підвищення температури тіла до 39-40 °С. З’являються поліартралгії, скутість у суглобах. Потім виникає висип, найчастіше множинний, відмічається сильний свербіж. Найчастіше висип з’являється в місці ін’єкції. Мають місце набряки обличчя, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки, задишка, біль у ділянці серця. Нерідко діагностується міокардит, може бути ішемія, аж до інфаркту міокарда.

При легкому та середньому ступені тяжкості захворювання гострий період триває 5-7 діб, при тяжкому – 2-3 тиж. Ускладнення при сироватковій хворобі реєструються рідко. Описано поліневрити, синовіти, дифузні ураження сполучної тканини, некроз шкіри.

Токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла, опікоподібний епідермоліз), на думку більшості авторів, розвивається в людей, схильних до алергічних захворювань, після прийому ЛЗ (пеніцилінів, тетрациклінів, аспірину, барбітуратів тощо). Захворювання починається гостро. Після еритеми з’являються пухирі, ерозії, виражена токсемія. Часто в процес втягуються слизові оболонки травного каналу, подеколи з тяжкими кишковими кровотечами. У крові різко знижується рівень калію, розвивається гіпопротеїнемія.

Алергічні міокардити. Останніми роками з’являється дедалі більше повідомлень про зміни міокарда при медикаментозній хворобі. Алергічні міокардити класифікують на вогнищеві та дифузні; гострі, підгострі, латентні, хронічні, зі сприятливим перебігом і тяжкі (на кшталт міокардиту Абрамова–Фідлера). Варіанти: алергічний, астматичний, тромбоемболічний, больовий, змішаний.

Клініка: задишка, посилене серцебиття, послаблені серцеві тони, різні порушення ритму та провідності, гіпотонія, розширення меж серця, ознаки недостатності кровообігу.

Зв’язок медикаментозної хвороби із системними захворюваннями типу колагенозів. Клінічний синдром, подібний до класичного червоного вовчака, вперше описано 1954 р. при тривалому лікуванні пацієнтів із гіпертонічною хворобою апресином (гідралазином). Реакції такого типу спостерігалися при призначенні аміназину, ізоніазиду, пеніциламіну, дифеніну.

Клініка: підвищення температури тіла, артрити, полісерозити, гепато- і спленомегалія. При лабораторному обстеженні – підвищена швидкість осідання еритроцитів, поява LE-клітин, лейкопенія. Медикаментозний червоний вовчак минає за 1-2 тиж після відміни препарату.

Гематологічні медикаментозні алергічні синдроми. Із токсичним впливом на кістковий мозок пов’язують апластичну анемію, агранулоцитоз, тромбоцитопенію. В усіх випадках токсичного впливу уражається кістковий мозок. За імунологічного типу медикаментозних гемопатій уражаються клітини периферичної крові.

Випадок медикаментозної алергічної анемії зареєстровано при лікуванні пеніциліном. Метаболіти цього ЛЗ фіксуються на еритроцитах, призводять до їх ушкодження без масивного гемолізу.