Загальна характеристика пам'яті

Сторінка 7

При комбінованому способі заучування всі частини матеріа­лу запам'ятовуються не ізольовано, а в зв'язку одна з одною, що має велике значення для його розуміння і відтворення. Коли ж матеріал заучують частинами, то відтворювати його важче, особ­ливо при переході від однієї частини до другої. Спостереження показують, що школярі, які заучують вірш окремими строфами, при відтворенні його саме й «спотикаються» при переході від однієї строфи до іншої.

Завдання учителя початкових класів — навчити учнів при­йомів та способів раціонального запам'ятовування, навчити кож­ного учня правильно готувати уроки.

Упізнавання і відтворення. Результати запам'ятовування про­являються в упізнаванні й відтворенні.

Повернувшись до рідних місць після тривалої розлуки, ми впізнаємо, здавалося б, давно забуті речі, предмети, згадуємо багато фактів, пов'язаних з ними, упізнаємо знайомі обличчя. Упізнавання відбувається тому, що сприймане в даний момент аналогічне тому, що сприймалося раніше. При повторному від­творенні з'являється своєрідне почуття знайомості, яке й лежить в основі впізнавання.

Відтворення, на відміну від упізнавання, характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються (оживляються) без опори на вторинне сприйняття тих чи інших об'єктів. Коли, наприклад, ми знову зустрічаємось із своїм старим знайомим і вітаємо його: «Здрастуйте, Іване Івановичу!», це буде впізнавання; коли ж образ цієї людини виникає, оживляється в її відсутність, це буде відтворення. Пригадування знайомого вірша, пісні, розповіді учителя теж буде відтворенням.

У процесі відтворення в корі головного мозку актуалізуються сліди тимчасових нервових зв'язків, утворених і закріплених у_ході запам'ятовування.

Відтворення буває мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні образи, думки, слова та почуття згадуються без свідомого наміру й зусилля. Наприклад, поштовхом до мимовільного відтворення якого-небудь предмета (будинок, картина, людина та ін.) може бути схожість з тим, що сприймається нами в даний момент. Тут в основі мимовільного відтворення лежить асоціація схожості.

На противагу мимовільному відтворенню відтворення довільне виникає внаслідок активного й свідомого наміру. Студент чи учень на екзамені намагається згадати лише той матеріал, який відповідає поставленому викладачем запитанню.

Довільне відтворення не є пасивним процесом. Воно активно й вибірково спрямовується і перебудовується людиною залежно діяльності, від особливостей особистості: інтересів, почуттів, прагнень і т.д. Коли учень згадує добре Знайомий матеріал, наприклад вивчений напам'ять вірш, грама­тичне чи арифметичне правило, то він відтворює його легко, без будь-яких вольових зусиль. У тих же випадках, коли учень не дуже чітко засвоїв навчальний матеріал, мимовільно відтворити його уже важко.

Пригадування — найбільш активне відтворення, що пов'язане з певним напруженням нервової системи людини й вимагає во­льових зусиль. Процес пригадування проходить успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а в зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами й діями, збереженими в пам'яті.

Пригадуючи, де забув книжку, хлопчик намагається згадати все, що відбулося з ним протягом дня, де він востаннє був, коли три­мав книжку в руках, з ким він при цьому розмовляв, про що ду­мав. Пригадуючи всі ці обставини, хлопчик активно відтворює ті асоціації, які відновлюють послідовність подій і полегшують пригадування забутого. Точно так же, коли школяр пригадує той чи інший забутий ним історичний факт, він легше відтворює його в зв'язку з іншими фактами та подіями. Успіх пригадування залежить, таким чином, від розуміння того, в якому логічному зв'язку забутий матеріал перебуває з рештою матеріалу, збере­женого в пам'яті.

Забування і боротьба з ним. Багато чого з того, що закріпле­но в пам'яті, з часом тією чи іншою мірою забувається. Забуван­ня може бути повним чи частковим, тривалим чи тимчасовим, не­довгим. При повному забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, а й не впізнається. Часткове забування мате­ріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його лише частково або з помилками, а також тоді, коли тільки дізнається, що не може відтворити матеріал.