|
Сторінка 3 Засновували госпіталі, в яких лікували хворих, у тому числі з порушеннямипсихіки. При цих госпіталях функціонувала школа лікарів (прообраз сучасних медичних вузів), в якій читали лекції. У 854 р. в Каїрі було відкрито лікарню з відділенням для психічно хворих.
В Європі в то й час церква зосередила у своїх руках великі земельні володіння, а духовенство було єдиною грамотною частиною населення, і обидва ці фактори – матеріальне забезпечення й освіта – призвели до того, що медицина, яка вантичні часи відірвалась від релігії, знову вступила в союз із церквою. До монастирів приходили паломники, а самі монастирі відігравали роль фортець. Люди хворіли, і їм потрібно було надавати медичну допомогу. Ось чому при монастиряходин за одним стали виникати притулки, які очолювали начитані монахи – напівлікарі,напівзнахарі. До XIV століття психічнохворих ефективно не лікували, бо медицинане сягла відповідного рівня.
Пізніше, коли економічний розвиток зумовив розростання міст, у них, окрімремісників, вояків, духовентсва і купців, почали скупчуватись і психічнохворі, якіпоширювали пошесті, чинили небезпечні дії, особливо пожежі, які були бичем тогочасних міст. Це перетворилось на соціальну проблему. Суспільство змушене булоохороняти себе від людей із порушеною психікою. Магістрати почали займатись“психіатричною” справою.
Проте в часи хрестових походів і масових індукованих психозів офіційні органине могли дати ради великій кількості психічнохворих. Тому в країнах, де лютувалисуди святої інквизиції, знову запалали вогнища, на яких спалювали людей, запідозрених у стосунках із нечистою силою, в том числі і психічнохворих.
У країнах, в яких інквізиція не мала значного впливу, для ізоляції й утриманняпсихічнохворих будувались спеціальні приміщення, так звані “ящики для буйнопомішаних” і “будинки для дурнів”, як правило, при тюрмах або монастирях. Так, уЛондоні знаменитий Бедлам при Віфлеємському монастирі був заснований в1247 р., а перших психічнохворих почали приймати в 1400 р. У Гамбурзі в 1376 р. водній із веж міської стіни влаштували камеру, так званий “карцер для безумних,або карцер для дурнів”. У стінах таких приміщень прорубували маленькі щілини,крізь які за невелику плату бажаючі могли спостерігати за поведінкою хворих. Вонимали право їх дражнити, що часто робили підлітки. Виручені за показ гроші йшлина утримання хворих.
На зміну Середньовіччя прийшла епоха Відродження і Просвітительства. Вєвропейській психіатрії в 1792 р. настала епоха Пінеля і Коннолі. Пінель мав мужністьзаявити урядові, що пацієнти закладів для ізоляції психічнохворих – такі ж громадяни, як і інші, лише хворі. Він під свою особисту відповідальність добився зняття зпсихічнохворих ланцюгів, які дуже часто доводили їх до стану оскаженіння. Послідовники Пінеля і Коннолі почали приділяти увагу клініці й перебігу психічних хвороб, їхсистематизації і лікуванню.
На Русі споконвіку було правилом гуманне ставлення до знедолених, калік іхворих, у тому числі до психічнохворих.
Церковним уставом Великого князя Київського Володимира в 996 р. церквузобов'язали будувати для цієї категорії людей притулки з узаконеної десятини князівських доходів. У “Житії Феодосія” згадується, що в притулках були не тількиубогі й каліки, але й “біснуваті”.
У судний закон Володимир вніс ряд законів про психічнохворих. У главі “Прозаповіт” йшлось про те, щоб людина, яка заповідає майно, була при здоровомуглузді й твердій пам’яті. Запроваджувались оплата опікунства, робота громадських рад старших, якщо батькималолітніх – психічнохворі. Психічнохворі не мали права свідчити насуді. У церковному статусі Ярославаговориться про недопущення розлучення, якщо дружина або чоловік психічнохворі.
Ставлення до психічнохворих у Московській державі в XVI-XVII століттях було досить диференційованим:одних називали святими провидцями, других тримали в помістях для забави, третіх для “порозумнішання” відправляли в монастирі, деяких соціально небезпечних садили в тюрми або зрідка за блюзнірство й антидержавні слова карали на смерть (дляцього потрібна була віза найвищих державних органів).
|
Сайт
