Історія хвороби - Клінічний діагноз - Хронічний рецидивуючий пієлонефрит єдиної правої нирки, активна стадія, із збереженою функцією нирки

Сторінка 7

Відхилень не виявлено.

УЗД органів черевної породнини від 29.02.2001. Патологічних відхилень з боку органів черевної порожнини не виявлено. Права нирка: 108х50 мм, контури нечіткі, ехогенність паренхіми підсилена, чашечки незначно розширені. Ліва нирка: не візуалізується.

.

IX. Диференційний діагноз.

Сукупність клініко-лабораторних ознак у нашої пацієнтки вимагає проведення дифдіагностики хронічного пієлонефриту єдиної правої нирки із наступними захворюваннями: гломерулонефрит з ізольованим сечовим синдромом, інтерстиційний нефрит, туберкульоз нирки.

Як при пієло-, так і при гломерулонефриті з ізольованим сечовим синдромом наявні загальні симптоми інтоксикації (підвищена втомлюваність, загальна слабкість, підвищення температури тіла), мають місце болі в поперековій ділянці; незначні протеїнурія та лейкоцитурія; відсутність у хворої лівої нирки нівелює диференційно-діагностичну цінність двосторонності враження при гломерулонефриті. Однак для гострого ГН в анамнезі (за 2-3 тиж до розвитку хвороби) характерні ангіни чи вірусні враження верхніх дихальних шляхів, що выдсутнє у нашому випадку; натомість анамнез хвороби вказує на пієлонефрит у нашої хворої. Температура тіла при ГН нормальна, больовий синдром трапляється рідко, в загальному аналізі крові – лейкопенія, рівень ШОЕ – вище 30 мм/год; у нашої хворої – температура тіла субфебрильна, наявна біль в проекції враженої нирки, в крові лейкоцитоз, ШОЕ – менше 30 мм/год. ГН з ізольованим сечовим синдромом має як правило гострий перебіг, без специфічного лікування прогресує і може трансформуватися в нефротичну форму; у нашому випадку попереднь проведені курси лікування загострень зронічного пієлонефриту були ефективними, що остаточно дозволяє відкинути діагноз гломерулонефриту у нашому випадку.

Наявна у нашої хворої симптоматика має спільні риси із такою при інтерстиційному нефриті (при аномаліях сечових шляхів, гіпероксалурії, дисплазії ниркової тканини). Проте для ІН типова генетична схильність в анамнезі, наявність стигм дизембріогенезу. Захворювання не супроводжується інтоксикаційно-запальною симптоматикою і виявляється частіше випадково, у загальному аналізі крові – можлива еозинофілія, незначне зростання ШОЕ, у сечі – можлива оксалурія, гематурія, рідко лейкоцитурія; цінними е результати УЗ обстеження – виявляються вроджені аномалії нирки, чашечково-мискового апарату, конкременти, кістозні утвори, ін. Для загострення хронічного ПН типовими у нашої хворої є анамнез, загальна та локальна симптоматика, результати лаборато-інструментальних методів обстеження: лейкоцитоз, зростання ШОЕ, незначні протеїнурія та лейкоцитурія, УЗД показало типову для загострення хронічного ПН картину. Отже, діагноз інтерстиційного нефриту у нашої хворої можна відкинути.

Туберкульозне враження єдиної нирки відрізняється від загострення хронічного ПН у нашої пацієнтки наступним: немає первинного вогнища МТ, в загальному аналізі крові при туберкульозі – лейкоцитоз, моноцитоз, лімфопенія, різке зростання ШОЕ, при УЗ-обстеженні нирок – фіброзно-кавернозні зміни тканини нирки та її миски; у хворої – рівень моноцитів та лімфоцитів в крові нормальний, при УЗД – картина хронічного ПН в стадії загострення.

X. Заключний клінічний діагноз.

Враховуючи обгрунтоване в попередньому діагнозі, а також відхиленя отримані при проведенні лабораторно-інструментальних обстежень: зростанання ШОЕ, лейкоцитоз в загальному аналізі крові, протеїнурія та лейкоцитурія в загальному аналізі сечі, результати УЗД (права нирка: 108х50 мм, контури нечіткі, ехогенність паренхіми підсилена, чашечки незначно розширені, ліва нирка: не візуалізується), проведену диференційну діагностику, можна сформулювати клінічний діагноз:

хронічний рецидивуючий пієлонефрит єдиної правої нирки, активна стадія із збереженою функцією нирки.

XI. ЩОДЕННИК