|
Сторінка 2 2. Годування грудьми. Рифампіцин, який проникає у грудне молоко, протипоказаний немовлятам. Застосування фторхінолонів варто суттєво обмежити у зв’язку з експериментальними даними про розвиток артропатій у статевонезрілих тварин. Не слід призначати циклосерин, АСК, тіоацетазон, капреоміцин, рифабутин через відсутність адекватних даних щодо їх безпечності. Ізоніазид потрібно застосовувати з обережністю (концентрації цього ЛЗ у молоці матері-годувальниці аналогічні таким у плазмі крові). Існують також відомості про розвиток унаслідок його прийому гепатиту та периферичних невритів у дітей. Дані щодо проникнення в грудне молоко етіонаміду, протіонаміду та етамбутолу відсутні. Піразинамід проникає у грудне молоко в невеликих кількостях (відносно безпечний).
3. Дитячий вік. На підставі експериментальних даних дітям протипоказані фторхінолони. У новонароджених можливе збільшення періоду напіввиведення ізоніазиду у зв’язку з незрілістю ферментів печінки. Рифампіцин призначають новонародженим і недоношеним тільки за життєвими показаннями. Через відсутність адекватних даних про безпечність капреоміцину його призначення дітям не рекомендується. Етамбутол не рекомендовано дітям до 2-3 років унаслідок неможливості адекватного контролю функції зору. Даних про небезпечність застосування рифабутину, етіонаміду, протіонаміду в дітей віком до 14 років не виявлено. Слід дотримуватись обережності при призначенні аміноглікозидів недоношеним і новонародженим, оскільки при їх використанні у високих дозах описані ступор, млявість, кома, виражене пригнічення дихання. Необхідно виявляти особливу пильність при застосуванні циклосерину через його високу токсичність для дитячого організму.
4. Літній вік. Рифаміцини слід призначати з обережністю у зв’язку з можливими віковими змінами функції печінки. Людям літнього віку потрібно знижувати дози етамбутолу, капреоміцину, циклосерину і фторхінолонів. При застосуванні фторхінолонів у цієї вікової категорії хворих зростає ризик розривів зв’язок і сухожилків. У разі використання аміноглікозидів необхідно контролювати функцію органа слуху (його порушення в осіб літнього віку можливе навіть при вихідній нормальній функції), а також нирок.
5. Порушення функції нирок. При нирковій недостатності слід уникати застосування ЛЗ, для яких характерна нефротоксична дія (стрептоміцин, канаміцин, амікацин, реоміцин та інші ЛЗ групи аміноглікозидів). У пацієнтів із нирковою недостатністю значно збільшується період напіввиведення антибіотиків цієї групи, тому їхні дози необхідно розраховувати на основі визначення кліренсу креатиніну. При нирковій недостатності може знадобитися також корекція доз фторхінолонів, етамбутолу, капреоміцину. Ризик токсичності ізоніазиду підвищується при кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв. При тяжких захворюваннях нирок протипоказані піразинамід, АСК.
6. Порушення функції печінки. При тяжких порушеннях функції печінки збільшується ризик гепатотоксичності ізоніазиду, також протипоказано використання піразинаміду, похідних гідразиду ізонікотинової кислоти, рифаміцинів, тіоацетазону, АСК.
На українському фармацевтичному ринку протитуберкульозні ЛЗ представляють 20 компаній – 12 закордонних (60%) та 8 вітчизняних. За багато років медичного застосування ці ЛЗ зарекомендували себе як високоефективні та достатньо безпечні, але притаманні їм очікувані ПР потребують постійного контролю з боку лікарів.
Станом на 24.01.2008 р. в Україні зареєстровано 533 випадки ПР при медичному застосуванні протитуберкульозних ЛЗ, інформація про які надходила з усіх регіонів. Серед отриманих повідомлень домінують дані про ПР, які виникали при призначенні піразинаміду (монопрепарат – 33,1% та комбінована форма – 0,18%), рифампіцину (монопрепарат – 24,9% та комбінована форма – 0,75%). Також ПР спостерігалися при призначенні ізоніазиду (монопрепарат – 13,5% та комбінована форма – 0,75%), протіонаміду (6,5%), етамбутолу (5,8%), етіонаміду (2,6%). У 73,5% випадків це були ЛЗ вітчизняного виробництва. Серед хворих, у яких було зареєстровано ПР, переважали чоловіки (60,3%; у віці від 31 до 60 років – 71,3%). Кількість жінок становила 39,7% (за частотою ПР домінували особи віком від 19 до 45 років [59,3%]), дітей – 5,1%. За типом зареєстровані ПР належали до несерйозних, передбачених в інструкції про медичне застосування (90,2%), серйозних передбачених (9,3%), серйозних непередбачених (не зазначених в інструкції про медичне застосування) (0,37%). За системними ураженнями превалювали алергічні реакції (46,7%), зокрема зміни шкіри та її похідних (70,6%), загальна алергічна реакція (24,4%), лихоманка і гіпертермічний синдром (5,6%), набряк Квінке (0,2%), анафілактичний шок (0,12%), анафілактична реакція (0,04%) та ін. Також спостерігалися порушення функції ШКТ (30,39%), центральної та периферичної нервової системи (8,8%), печінки й жовчовивідних шляхів (5,06%), загальні серцево-судинні розлади (2,4%). Слід підкреслити, що алергологічний анамнез був обтяжений лише у 5,8% хворих. У 98,68% пацієнтів ПР минули без наслідків, у 0,11% – з наслідками, в 1 випадку (0,02%) зафіксовано смерть хворого.
|
Сайт
