Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань

Сторінка 5

а) що імбібіція тканин розчином анестетика тим болючіша, чим ближче її ділянка розташована до осередку за­палення;

б) що ацидоз запалених тканин знижує ефективність анестезуючих препаратів;

в) що тривалий вазоконстриктор-ний або гідравлічний турнікет загро­жує життєдіяльності тканин пальця.

Епідуральна анестезія. У разі епі-дуральної анестезії місцевий анесте­тик уводять у перидуральний простір, який має вигляд вузької щілини, що розташована в спинномозковому ка­налі між зовнішніми і внутрішніми ли­стками твердої мозкової оболонки. Епідуральний простір виповнений жи­ровою тканиною, венозними сплетен­нями і лімфатичними судинами. Він не сполучається ні з спинним, ні з головним мозком, і анестетик не впливає безпосередньо на мозок. Це є значною перевагою перидуральної анестезії перед спинномозковою.

Розчин анестетичного засобу, який уводять у перидуральний простір, зро­шує корінці спинномозкових нервів. Крім цього, він проникає через між-хребцеві отвори до пограничних стовбів і їх блокує. Це зумовлює втра­ту симпатичної, чутливої і рухливої іннервації. Як правило, знеболюван­ня охоплює значну зону, бо розчин анестетика піднімається вгору і спус­кається вниз до перидурального про­стору на 8—10 сегментів.

Епідуральну анестезію звичайно виконують у положенні хворого сидя­чи або лежачи на боку з притиснутими до живота ногами. Місце пунк­ції залежить від бажаного рівня анес­тезії. Пункцію проводять у центрі зо­ни анестезії.

Перед попаданням в епідуральний простір голка проходить через шкіру, підшкірну основу, надостисті, міжос-тисті та жовті зв'язки (мал. 20). Для анестезії використовують дві голки:

одну — для підшкірних ін'єкцій, другу — для проведення блокади. Спочатку анестезують шкіру і під­шкірну основу, знаходять місце між остистими відростками. Друга голка завдовжки до 10 см, з внутрішнім ді­аметром близько 1 мм, з гострим, але коротким і зігнутим кінцем. Прокол роблять чітко по задній серединній лінії і вводять голку на глибину 2— 2,5 см в поперековому відділі перпендикулярно до хребта. Потім до голки приєднують шприц з ізотонічним розчином натрію хло­риду. Подальше просування голки вглиб відбувається під контролем ступеня стиснення повітряної буль­башки, яку спеціально залишають у шприці. Потім, коли кінець голки міститься між волокнами зв'язок, розчин під час натискування на пор­шень шприца просувається дуже по­вільно, а бульбашка повітря в ньому стискається.

Як тільки голка проникає в пери-дуральний простір, опір зменшується і поршень легко просувається вперед. Під час віднімання шприца від голки з її отвору не повинна витікати ріди­на. Якщо вона витікає, це свідчить про те, що кінець голки в спинномоз­ковому каналі. Якщо голка в периду-ральному просторі, в нього вводять 2—3 мл розчину анестетичного засо­бу, щоб відсунути тверду мозкову оболонку спинного мозку і запобігти її перфорації голкою або катетером. Потім у голку вводять тонкий полі­етиленовий катетер, через який фрак­ційне вводять анестетик під час опе­рації і після неї. Спочатку вводять тест-дозу анестетика, що не пере­вищує 1/3 наміченої, і через 5—8 хв уводять всю дозу. Як правило, для цього використовують 2 % розчин тримекаїну або ксикаїну, рідше — но­вокаїну. Максимальна одноразова до­за тримекаїну не повинна перевищу­вати 10—12 мг/кг.

Анестезія настає через 15—ЗО хв і триває 1,5—2 год. Для повноцінної блокади одного спинномозкового сег­менту у дорослого пацієнта потрібно 1—2,5 мл розчину місцевого анесте­тика.

Ускладнення у разі епідуральної анестезії бувають порівняно рідко. Головне із них — колапс, що пов'яза­ний з вимиканням великої кількості вазомоторів.

У разі високої перидуральної анес­тезії може погіршитися вентиляція легень і потрібна буде штучна їх вен­тиляція. До менш небезпечних ус­кладнень належать головний біль, біль у ділянці пункції, травматичний радикуліт.

Небезпечним ускладненням цього ви­ду знеболювання є інфікування пери-дурального простору.

Епідуральна анестезія показана у разі великих оперативних втручань на нижніх відділах черевної порож­нини, урологічних, проктологічних операцій і операцій на нижніх кін­цівках (табл. 2). Вона є методом ви­бору у осіб похилого і старечого віку, у хворих із серцево-легеневою пато­логією, порушенням обміну речовин, функцій печінки, нирок, у акушер­ській практиці.