Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань

Сторінка 2

Як правило, у клініці використову­ють 2—3 схеми премедикації. У пропо­нованій схемі наведені середні дози за­собів для премедикації, що найчастіше застосовуються для пацієнтів з масою тіла 50—70 кг. Для ослаблених хворих, пацієнтів похилого та старечого віку дозу препарату відповідно зменшують. Найчастіше використовують премеди-кацію за схемою І. Вона розрахована на спокійних, урівноважених хворих, яким передбачається виконати не дуже травматичну і тривалу операцію. Пре-медикація за схемою II показана хво­рим з підвищеною збудливістю нерво­вої системи й інтенсивними обмінни­ми процесами (тиреотоксикоз), а та­кож у разі тривалого і травматичного оперативного втручання.

У разі тривалого і травматичного хірургічного втручання за ЗО— 40 хв до операції хворим разом із атропіну сульфатом внутрішньом'язово вводять 0,0025 г дроперидолу і 0,0005 г фснтанілу.

МАСКОВИЙ НАРКОЗ

Масковий наркоз використовують головним чином у хворих без виражених порушень дихальної, серцево-судинної систем та функцій паренхіматозних органів. Його можна використовувати тоді, коли немає потреби в релаксації м'язів і створенні положення, що ут­руднює вентиляцію легень. Масковий наркоз відкритим крапельним способом зараз використовують надзвичайно рідко. Його найчастіше проводять за напіввідкритим контуром. Масковий наркоз має такі недоліки:

1) збільшення мертвого простору;

2) тяжкість забезпечення про­хідності дихальних шляхів унаслідок можливого спазму голосової щілини у разі поверхневого наркозу, западан­ня язика і аспірації слизу, крові за глибокого наркозу;

3) позаяк релаксація м'язів за по­верхневого рівня наркозу не настає,

треба поглиблювати його до другого рівня хірургічної стадії, що супровод­жується пригніченням життєво важ­ливих функцій організму;

4) тяжкість забезпечення допоміж­ної і, особливо, штучної вентиляції ле­гень, оскільки у разі маскового нар­козу повітря може розтягувати шлунок;

5) неможливість проведення зне­болювання при багатьох оторинола­рингологічних, офтальмологічних і нейрохірургічних операціях, бо мані­пуляції анестезіолога можуть обмежи­ти дії хірурга.

Сучасний комбінований ендотрахе-альний наркоз позбавлений багатьох цих недоліків.

ЕНДОТРАХЕАЛЬНИЙ НАРКОЗ

На сьогодні знеболювання бага­тьох тривалих оперативних втручань здійснюється під ендотрахеальним наркозом. Порівняно з масковим нар­козом він має низку переваг:

1) запобігає спазмові голосової щілини, западанню язика, аспірації блювотних мас, крові, слизу, що за­безпечує прохідність дихальних шляхів;

2) створює оптимальні умови для проведення штучної вентиляції легень у будь-якому положенні хворого;

3) забезпечує можливість для широкого використання міорелак-сантів, досягнення розслаблення м'язів за поверхневого рівня наркозу з мінімальною токсичною дією анес­тетика на організм;

4) зменшує мертвий простір у ди­хальній системі наркозного апарата порівняно з масковим наркозом;

5) створює умови для активного відсмоктування з трахеї і бронхів слизу, гною, крові, детриту, блювотних мас;

6) дозволяє виключати з венти­ляції окремі ділянки легень за збере­ження її в інших відділах;

7) дає можливість виконувати опе­ративні втручання в ділянці голови та шиї.

Разом із цим ендотрахеальний нар­коз має і деякі недоліки, які не спостерігаються за інших методів анес­тезії:

1) складність методики, що вима­гає спеціального оснащення і підго­товки персоналу;

2) подразний вплив ендотрахеаль-ної трубки на слизову оболонку трахеї;

3) можливість поширення інфекції в розташовані нижче відділи органів дихання.

Показання: перед оперативни­ми втручаннями на органах грудної клітки, тривалими (понад 1 год) і травматичними операціями на органах черевної порожнини, нейрохірургіч­ними втручаннями, а також перед операціями, що супроводжуються ве­ликою крововтратою, у разі тяжких захворювань щитовидної залози і тоді, коди потрібна добра релаксація м'язів. Показанням до цього виду знеболю­вання є оперативні втручання у тако­му положенні хворого на операційно­му столі, за якого порушується біоме-ханізм дихання і потрібна штучна вен­тиляція легень (положення Тренделен-бурга, положення на животі і ін.).