|
Сторінка 3 Згідно з результатами проведених досліджень, найбільшого успіху в зниженні смертності хворих на ХСН із 30-40 до 16% (Harvard Medical School, США) можна досягти при максимально широкому застосуванні інгібіторів АПФ. Ці препарати є ефективними не менш ніж у 85% хворих із такою патологією. Однак, попри ці дані, які підтверджені результатами величезної кількості досліджень і активно популяризуються в численних публікаціях, лекціях і доповідях, частота призначення інгібіторів АПФ, особливо хворих із ХСН, залишається вкрай низькою. Так, за висновком Philbin et al., у середині 90-х років частота застосування інгібіторів АПФ серед усіх кардіологічних хворих становила лише 33-42%, а серед пацієнтів із ХСН не перевищувала 39-53%. Таким чином, за попередніми підрахунками, 35-40% хворих тільки з серцевою недостатністю не одержують адекватного лікування інгібіторами АПФ. Аналогічна (якщо не гірша) ситуація має місце і при інших захворюваннях серцево-судинної системи. Які ж основні причини того, що деякі лікарі (зокрема терапевти широкого профілю) ігнорують призначення інгібіторів АПФ при виборі засобів лікування кардіологічних хворих? На думку російського експерта В.Ю. Марєєва, це пов’язано з:
1) недостатньою обізнаністю лікарів щодо можливості ефективного застосування цього класу препаратів;
2) побоюванням побічних ефектів (передусім ниркових і гіперкаліємії);
3) думкою про погану переносимість інгібіторів АПФ (через гіпотонію і кашель), на частку яких припадає до 91% всіх випадків відміни вже призначеного засобу;
4) високою вартістю препаратів.
У 2001 р. було оприлюднено дані дослідження PROGRESS, результати якого показали, що лікування комбінацією периндоприл/індапамід на 28% достовірно знижувало ризик розвитку повторного інсульту. Це не залежало від тяжкості та підтипу попереднього інсульту. Найбільш значним було зниження частоти виникнення геморагічних інсультів – на 50%. Крім того, на фоні такої терапії відбувалося зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень, інфаркту міокарда та смертності в цілому на 26%. У підгрупі пацієнтів, які не отримували діуретик, ризик розвитку інсульту знизився лише на 5%. Залишається відкритим питання ефективності монотерапії периндоприлом (без індапаміду) у таких хворих. Аналіз відповідної підгрупи в дослідженні HOPE підтвердив можливість успішного лікування пацієнтів після інсульту інгібітором АПФ раміприлом. Результати цих досліджень свідчать про необхідність призначення комбінації інгібітору АПФ та діуретика у хворих після перенесеного інсульту.
Хворі з ішемічною хворобою серця (ІХС) і АГ мають дуже високий ризик розвитку подальших серцево-судинних ускладнень і смертності. Доведено залежність між частотою виникнення ускладнень і рівнем АТ. Значна частина загальновідомих антиангінальних ліків успішно використовуються для терапії АГ. Виходячи з механізмів дії, препаратами вибору повинні стати β-адреноблокатори та антагоністи кальцію. Результати великих багатоцентрових досліджень ефективності інгібіторів АПФ у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка та серцевою недостатністю (SOLVD-Treatment, SOLVD-Prevention, SAVE) вказували на зменшення приблизно на 20% частоти розвитку інфаркту міокарда, коронарних подій і коронарної смерті. У дослідженні взяли участь пацієнти з групи високого ризику, яким призначали антигіпертензивні препарати першої лінії. Ефективність антигіпертензивного лікування не вивчали, проте результати проведеного дослідження є дуже важливими. Деякі пацієнти з АГ та супутньою значною гіпертрофією лівого шлуночка можуть мати стенокардію без достовірних ознак коронарного атеросклерозу внаслідок дисбалансу між надходженням та споживанням кисню у міокарді. Лікування у таких випадках повинно спрямовуватися на зниження АТ, регрес гіпертрофії лівого шлуночка, раціональне зменшення частоти серцевих скорочень.
Дослідження HOPE (9 297 пацієнтів) показало ефективність інгібітору АПФ раміприлу у хворих старше 55 років із високим ризиком виникнення серцево-судинних ускладнень: після інфаркту міокарда, при цукровому діабеті, АГ, інсульті, ураженнях периферичних судин. Частота розвитку комбінованої точки, що враховувала основні серцево-судинні ускладнення, та смерті була на 22% нижче, ніж у групі плацебо. В дослідженні EUROPA (12 218 пацієнтів) подібні дані було отримано при застосуванні у хворих на ІХС іншого інгібітору АПФ – периндоприлу: зниження ризику розвитку комбінованої кінцевої точки становило 20%. Отримані результати дозволили деяким експертам говорити про можливий класовий ефект інгібіторів АПФ у хворих на ІХС (особливо після перенесеного інфаркту міокарда). Водночас дослідження інших інгібіторів АПФ – квінаприлу (дослідження QUІET) і трандалоприлу (дослідження PEACE) застосування у таких пацієнтів не засвідчили переваг указаних засобів перед плацебо. Тому нині для лікування хворих на ІХС без ХСН та інфаркту міокарда рекомендується застосовувати раміприл або периндоприл.
|
Сайт
