Теорії наркозу. Види наркозів

Сторінка 6

Барбітурати значною мірою вплива­ють на серцево- судинну діяльність, що призводить до розвитку гіпотензії.

Тіопентал-натрій та гексенал не збільшують чутливості серця до кате-холамінів. У звичних дозах барбітура­ти не справляють негативного впливу на здорову печінку. У разі ж порушен­ня функції печінки під їх впливом ці розлади можуть посилюватись. На нирки барбітурати прямого впливу не мають.

Показання: для ввідного нар­козу, знеболювання нетривалих опе­ративних втручань, виконання ліку­вальних та діагностичних маніпуляцій, що супроводжуються значним болем.

Протипоказання: наявністьу анамнезі алергічних реакцій на пре­парат, відсутність анестезіолога та апарата для штучної вентиляції ле­гень. Відносними протипоказання­ми є: прихований бронхіолоспазм або бронхіальна астма, шок, ко­лапс, виражена гіпотензія, уражен­ня паренхіми печінки, хвороба Адді-сона, тяжка гіпопротеїнемія та ме­таболічний ацидоз, порфіринурія.

Тіопентал-натрій та гексенал уводять у вену повільно: спочатку по 2— 3 мл 1 % розчину для з'ясування, чи нема підвищеної чутливості до анестетика, чи не потрапив розчин під шкіру, а через 20—30 с — решту дози із швид­кістю 5—10 мл/хв. Показаннями для припинення введення анестетика є:

зникнення війкового рефлексу, вимк­нення свідомості, звуження зіниць, встановлення очних яблук по вісі орбіт, розслаблення м'язів нижньої щелепи. Звичайно така глибина наркозу дося­гається у разі введення препарату в дозі 5—10 мг на 1 кг маси тіла.

гіпертензією, захворюваннями судин мозку, з аневризмою судин грудної та черевної порожнин, у хворих на алкоголізм та епілепсію, психічні за­хворювання.

Методика проведення знеболюван­ня така сама, як і у разі застосування інших видів внутрішньовенного нар­козу. Премедикацію проводять з обо­в'язковим включенням до її складу атропіну сульфату та діазепаму. У разі короткочасних хірургічних втручань, що не вимагають релаксації, препа­рат вводять внутрішньом'язово в дозі 5—6 мг/кг, через 20—ЗО хв для підтри­мання наркозу додатково призначають препарат у дозі 3 мг/кг. Перед трива­лими травматичними оперативними втручаннями його вводять внутріш­ньовенне по 2—4 мг/кг протягом 2 хв. Після вимкнення свідомості вводять міорелаксанти, і хворим проводять штучну вентиляцію легень, викорис­товуючи для підтримання наркозу азо­ту закис (60—75 об. %). Через 20— ЗО хв кетамін вводять повторно в підтримувальних дозах — по 0,5 мг/кг. Хірургічна стадія наркозу настає че­рез 1—2 хв після внутрішньовенного і через 6—8 хв після внутрішньом'язо-вого введення його і триває відповід­но 10—15 і 30—40 хв.

Серед ускладнень, що спостеріга­ються за наркозу кетаміном, треба відзначити нудоту, блювання, підви­щення тонусу м'язів, мимовільні рухи, висипку. У післяопераційний період нерідко виникають делірій, сонливість, марення, галюцинації.

Перевагами кетаміну є:

1) можливість внутрішньом'язового застосування;

2) відсутність гіпотензивного ефекту;

3) відносно мала токсичність (ток­сична доза у 15—20 разів вища за нар­котичну);

4) виражена аналгезія. Недоліками препарату є:

1) ригідність м'язів;

2) виникнення у післяопераційний період галюцинацій, марення (ці яви­ща усуваються введенням діазепаму);

3) підвищення глоткових і гортан­

них рефлексів, посилення салівації;

4) здатність підвищувати внутріш­ньочерепний тиск;

5) стимуляція симпато-адренало-вих і адренореактивних систем.