|
Сторінка 3 Четверта стадія наркозу — агональна. Вона є наслідком надмірного поглиблення наркозу і може призвести до необоротних змін у клітинах ЦНС, якщо її тривалість перевищує 3— 4 хв. Серцева діяльність припиняється через 2— 3 хв після зупинки дихання. Перед цим не вдається визначити пульс та артеріальний тиск, з'являється липкий холодний піт, шкіра набуває сіруватого відтінку, спостерігається зяяння сфінктерів, а отже — мимовільні сечовипускання та дефекація. Тільки термінові заходи з серцево-легенової реанімації, розпочаті не пізніше, ніж через 3—5 хв після припинення кровообігу, можуть врятувати хворого. Треба негайно припинити подавати анес-тетичний засіб, почати ШВЛ та закритий масаж серця, ввести облугу-вальні розчини, за наявності фібриляції — проводити дефібриляцію.
Під час виведення з наркозу хворий проходить ті самі стадії, що й під час засинання, але у зворотному напрямку. Проте межа між окремими рівнями наркозу і навіть стадіями нечітка, меншою мірою виражена стадія збудження.
Методика маскового наркозу має свої особливості у зв'язку з виражені-стю стадії збудження. Як правило, зараз ефірний наркоз проводять за допомогою наркозних апаратів. Пара ефіру інгалюється разом із киснем. Наркоз найчастіше провадиться по напівзакритому контуру. Перед наркозом протягом 2— 3 хв хворий дихає через маску чистим киснем. Після цього вмикають дозиметр ефірниці на 1— 2 об. %, та протягом 3— 4 хв хворий звикає до запаху ефіру. Поступово його подавання збільшують до 10—20 об. %. Під час збудження, що розпочалося, не можна припиняти подавати анестетичний засіб. Тільки у разі виникнення блювання знімають маску на короткий час. Після видалення блювотних мас знову продовжують наркоз. До відновлення свідомості, кашльового та глоткового рефлексів залишати хворого без догляду не можна, бо можуть виникнути блювання, аспірація в дихальні шляхи, порушення гемодинаміки, зовнішнього дихання та газообміну. Навіть після повного відновлення свідомості слід протягом кількох годин продовжувати інтенсивне спостереження за хворим.
Позитивні якості ефірного наркозу:
1) велика терапевтична широчінь за порівняно малої токсичності;
2) відсутність пригнічення гемодинаміки і функцій паренхіматозних органів;
3) бронходилатаційний ефект та стимуляція дихання в концентраціях, що забезпечують анестезію під час більшості оперативних втручань;
4) виражений аналгетичний ефект та спроможність домогтися доброї м'язової релаксації;
5) можливість використання повітря замість кисню. Недоліки:
1) подразнення слизової оболонки дихальних шляхів;
2) неприємний запах;
3) вибухонебезпечність;
4) тривале введення в наркоз із вираженим періодом збудження;
5) нудота та блювання під час введення у наркоз та в післяопераційний період;
6) тривалий період пробудження. Показання: зараз ефір рідко використовують для мононаркозу мас-ковим способом. Його застосовують іноді в комбінації з іншими анесте-тичними засобами.
Протипоказання: гострі запальні процеси в дихальних шляхах і легенях, міастенія та операції, що потребують застосування електроножа для електрокоагуляції.
ФТОРОТАНОВИЙ НАРКОЗ
Фторотан — сильна наркотична речовина (у 4—5 разів сильніша за ефір і в 50 разів — за закис азоту), не подразнює дихальних шляхів, пригнічує салівацію та секрецію слини і бронхіальних залоз, розширює бронхи, з організму виводиться швидко. Пригнічує гортанні та ковтальні рефлекси, що дозволяє інтубувати трахею без застосування м'язових релаксантів. Після пробудження нерідко спостерігаються тремтіння та озноб, рідше — блювання (2—6 % випадків).
Фгоротан пригнічує дихання (безпосередній вплив на дихальний центр та релаксація дихальних м'язів). Він справляє прямий депресивний вплив на функцію міокарда.
Препарат знижує артеріальний тиск, стимулює центр блукаючого нерва та зменшує частоту пульсу.
Методика маскового фторотаново-го наркозу така сама, як і у разі використання будь-якого іншого інгаляційного анестетика. Враховуючи вузьку терапевтичну дію препарату, його слід застосовувати тільки за наявності спеціальних випарників, розташованих поза системою циркуляції газів.
|
Сайт
