|
Сторінка 9 У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово психічно захворів, слідчий зупиняє провадження у справі до видужання обвинуваченого.
Однак слід мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.16
Зупинення слідства при тимчасовому психічному або іншому тяжкому захворюванні обвинуваченого може мати місце, якщо воно засвідчено довідкою лікаря, який працює в медичному закладі або висновком судово-психіатричної експертизи.
Після видужання особа може нести відповідальність і предстати перед судом. Клінічні покази вибору виду примусового лікування і процесуальні принципи його призначення і відміни в цих випадках не відрізняються від примусового лікування неосудних.
Експертне рішення відносно нескладне у випадках тимчасового розладу психічної діяльності після притягнення до відповідальності, в період слідства. Не можуть бути алкогольні психози, психогенні стани, декомпенсації психопатії, які закінчуються, як правило, видужанням, після якого особа, яка підлягала примусовому лікуванню, може знову брати участь у проведенні судово-слідчих дій.
Якщо не виключено повторення тимчасового розладу психічної діяльності, то по відношенню до такого хворого оправдане застосування мір юридичного характеру. Якщо ж після тимчасового розладу психічної діяльності особа залишається практично здоровою, то призначати їй примусове лікування немає підстав, так як перебування в психіатричній лікарю може бути для неї протипоказаним.
Складніше буває коли після скоєння суспільне небезпечної дії у Звинуваченого виникло хронічне психічне захворювання. Часто в таких осіб розвивається реактивний стан, після виходу з якого провадження по кримінальній справі поновлюється. Кваліфікація такого розладу, вияснення того прогнозу можливе лише в процесі примусового лікування, інколи досить тривалого. У випадках переконливої констатації хронічного протікання психічного захворювання з незворотнім дефектом особистості експерти повинні обгрунтувати висновок про неможливість такої особи предстати перед судом і слідством, нездатності відповідати за свої вчинки і керуватися тими. В таких випадках у висновку необхідно вказати, що особа захворіла хронічним психічним захворюванням після кримінальної дії і потребує в застосуванні до неї мір медичного характеру.
В ряді випадків психічний розлад, який виник після притягнення до відповідальності і виявлений при судово-психіатричній експертизі, заважає достовірній оцінці психічного стану обвинуваченого в період скоєння суспільно-небезпечної дії. Висновок про осудність при цьому винести важко. Як правило, це спостерігається при атипічних реактивних психозах, рідше при декомпенсаціях психопатії і органічних враженнях головного мозку. Для рішення експертних питань необхідно тривале спостереження і лікування. Після виходу підекспертного з хворобливого стану судово-психіатрична експертиза може встановити характер психічного розладу і осудність.17
Експерти нерідко виносять висновок про необхідність направлення захворівшого психічним розладом обвинуваченого на лікування до виходу з хворобливого стану з наступним проведенням експертизи.
Після отримання постанови про закриття справи за наявності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі і саму справу, прокурор:
а) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;
б) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан звинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що Спільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось попереднє слідство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового попереднього слідства. Крім цих рішень, прокурор вправі прийняти і інші рішення:
|
Сайт
