Примусові заходи медичного характеру

Сторінка 16

В необхідних випадках психічно хворий, який стоїть під наглядом психіатрів, може бути невідкладно госпіталізований і без згоди родичів, опікунів або інших оточуючих його осіб. Безпосереднє здійснення госпіталізації покладається на медичних працівників по вказівці тих психіатрів, в обов'язки яких входить поміщення хворих в психіатричні лікарні. В районах, де відсутні спеціальні психіатричні установи, невідкладну госпіталізацію проводять лікарі загальномедицинської сітки, які здійснюють допомогу психічно хворим. Враховуючи можливість агресії, яка загрожує здоров‘ю і життю медичних працівників та інших оточуючих хворого осіб, місцеві органи внутрішніх справ повинні допомагати у невідкладній Госпіталізації при зверненні до них медичних працівників, які здійснюють госпіталізацію. Психічно хворі в період їх перебування в лікарні підлягають обов'язковому переобслідуванню комісією в складі трьох психіатрів не рідше одного разу в місяць для вирішенні питання про необхідність їх подальшого стаціонарного лікування.

Розділ III. Застосування примусових мір медичного характеру за законодавством зарубіжних країн.

Міроприємства по відношенню психічно хворих, які скоїли небезпечне діяння, в наш час майже у всіх державах регламентовані законом. Ці міри направлені на відгородження суспільства від небезпечних дій психічно хворих і попередження з їх сторони повторних небезпечних дій.

У зарубіжних країнах вважають, що злочинці в своїй масі - це психічно неповноцінні люди, які мають такі ж клінічні особливості, що й психопатичні особи і психічно хворі. В свою чергу душевно хворі, які скоїли небезпечне діяння, розглядаються як злочинці. І в якості злочинців таких хворих засуджують, особливо при відсутності причинного зв'язку між хворобою і небезпечної дією.

В кримінальному кодексі Данії душевна хвороба особи сама ще не є підставою, яка виключає відповідальність. Потрібно встановити, що особа, внаслідок душевної хвороби була неосудною, але що слід зрозуміти під неосудністю, закон не передбачає. Тому можуть бути випадки, коли суди, суперечачи лікувальному висновку про наявність душевної хвороби можуть задовільнити питання про осудність на тій, наприклад, підставі, що причинний зв'язок між хворобами і діями не такий, щоб виключалася підсудність.23

За законами Англії, суд по кримінальних справах, визнавши хворого даним, в деяких випадках може вимагати поміщення хворого в лікарню. Це стосується тих осіб, по відношенню до яких у вироку суду домінує формула: винен, але психічно хворий. Якщо злочин незначний і є ознаки психічної хвороби, хворий може бути направлений на лікування і без судового огляду. Психічно хворий, який визнаний винним, може підлягати також і покаранню, до якого відноситься тримання і лікування в спеціальних установах тюремного типу.

Як психічно здоровий злочинець, так і душевно хворий, який скоїв небезпечне діяння, в процесуальному відношенні в суду потрапляють в однакове положення. І той і інший підлягає суду і можу бути визнаний винним.

Оскільки по цих точках зору стирається грань між звичайним (психічно здоровим) злочинцем і скоївшим небезпечне діяння психічно хворим, психіатри зарубіжних країн проявляють інтерес до вивчення злочинців і злочинності, розглядаючи цю проблему як таку, що відноситься до галузі психіатричної науки.

Законодавство зарубіжних країн і законодавство України визначає, що психічно хворий, який скоїв суспільне небезпечне діяння в неосудному стані, не рахується злочинцем. Оскільки в поступках і діях неосудності немає вини, діяння, вчинене в неосудному стані, не вважається злочином. При відсутності вини, не може бути покарання.

Це положення в законодавстві випливає з високих принципів гуманізму відображає загальну тенденцію посилення охорони суспільства від можливих небезпечних дій психічно хворих і в першу чергу здійснення їх лікування і пристосування до праці і умовам життя в суспільстві, сім'ї.

Кримінальний кодекс Болгарії передбачає в якості медичних мір примусове лікування і поміщення в лікувальну установу з ізоляцією. Ці міри призначаються постановою суду по відношенню до підсудних, недостатньо розумово розвинутих або які страждають розладом свідомості, тобто неосудних (ст.32 ККБ). Неосудними визначаються особи, які внаслідок достатнього розумового розвитку або постійного чи тимчасового розладу свідомості не могли розуміти властивості і значення діяння або керувати своїми поступками (ст.13 ККБ).