Становлення фармацевтики України як галузі в сучасних ринкових умовах

Сторінка 7

Важливою складовою фармації є аптечна мережа, яка безпосередньо. виконує функції лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і населення. Незважаючи на проблеми економічного характеру. які пов'язані з оподаткуванням і ставленням до аптечних закладів лише як до торговельних організацій, аптечна мережа не тільки збереглась, а її отримала стрімкий розвиток. На сьогодні функціонує близько 12 тис. аптек, у тому числі 53 % державних, 35,6 % колективних форм власності та 6,4 % приватних. Для порівняння: якщо до 1992 p. на одну аптеку припадало 7,9 тис. жителів, то тепер — 4,3 тис, хоча залишаються про­блеми у сільській місцевості.

Соціально-медична функція, яку виконують аптеки, залежить від кадрового потенціалу. В аптечній мережі працюють близько 80 тис. фахівців, у тому числі 55,6 % зі спеціальною фармацевтичною освітою, серед яких

45 % провізорів і 55 % фармацевтів. За таких умов співвідношення між провізорами та фармацевтами становить 1:1,2. Порівняно з періодом до 1992 p., коли це співвідношення було на рівні 1:1,3, як бачимо, існує тенденція до зростання кількості фахівців з вищою освітою. І це не див­но, бо вимоги до професійної діяльності працівників аптек значно зрос­ли і потребують більших знань і умінь, що пов'язано з розширенням номенклатури лікарських засобів, у тому числі безрецептурного відпуску препаратів зарубіжних виробників. Тобто вимоги до кадрового потенціа­лу зростають і відповідно зростають вимоги до діяльності вузів (факуль­тетів) з підготовки фахівців.

Ринкові відносини, накопичення інформації у галузі фармації, роз­ширення зв'язків України на міжнародній арені у сфері економічної, культурної, наукової, медичної, фармацевтичної, освітньої діяльності потребують постійної роботи з фармацевтичними кадрами. В цьому на­прямі важливе місце відводиться системі післядипломної підготовки фахівців фармації. Важливо, що вона у нас збереглась і на сьогодні ак­тивно розвивається. Відповідно до указу Президента України "Про ос­новні напрямки реформування вищої освіти", Закону України "Про освіту", державної національної програми "Освіта", низки постанов Ка­бінету Міністрів протягом останніх років визначено стратегічні завдан­ня, напрями та шляхи реформування післядипломної ланки освіти. Вперше створені Концепція та Програма розвитку системи післядипломної осві­ти лікарів і провізорів як складова неперервної освіти, де змінені погля­ди на її зміст, реформується система діагностики рівня знань і вмінь фахівців на рівні Міжнародних класифікаційних вимог.

Все вищезазначене вселяє впевненість в тому, що необхідний рівень лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів та насе­лення не тільки збережеться, а й буде зростати.

Проблема ефективного забезпечення населення України лікарськими засобами породжує цілу низку інших проблем, які органічно випливають одна з одної і пов'язані між собою. Це, насамперед, питання соціального характеру: медичне страхування, ціноутворення, організація рецептур ного та безрецептурного відпуску лікарських препаратів.

Медичне страхування є одним із найважливіших інститутів соціального захисту населення. Сьогодні разом з бюджетною охороною здоров'я в Україні зароджується добровільно-приватне медичне страхуванні двох видів: неперервне та на випадок хвороби, яким займаються десятки страхових компаній, медичних закладів і фармацевтичних фірм. Проте обсяг їх діяльності з медичного страхування незначний і тому суттєвого впливу на рівень медичної та лікарської допомоги вони практично ні мають; позитивний момент — практичний досвід. В Україні існує ряд економічних, правових і соціальних факторів, які гальмують розвиток медичного страхування: населення не має позитивного досвіду взаємовідно син зі страховими компаніями, що сприймаються як ненадійні партнери тому необхідне напрацювання соціально-позитивного іміджу медичної страхування. Соціальна невизначеність статусу і перспектив медичного стра­хування, податкове законодавство зводить нанівець страхову зацікавленісті роботодавця у впровадженні даного виду страхування, тому що внески здійснюються за рахунок прибутку. Добровільне медичне страхування за рахунок коштів громадян дуже обмежене низьким рівнем реальних при­бутків населення. Для загального обов'язкового медичного страхуванні немає економіко-правових умов, які необхідно створити в Україні.