|
Сторінка 2 В перекладі з англійської мові слово „стрес” означає тиск, потяг, зусилля, а також зовнішній вплив, який створює цей стан. Уперше це слово з явилося в 1303 році у віршах поета Роберта Маннінга: „ . . . ця мука була манною небесною, яку Господь послав людям, які перебували в пустелі 40 зим і знаходились у великому стресі”.
У літературу з медицини і психології слово „стрес” попало півстоліття назад. У 1936 році в журналі „Nature”, в розділі „листи до редактора” було опубліковане коротке повідомлення канадського фізіолога Ганса Сельє (тоді ще нікому невідомого) під назвою „Синдром, який викликається різними пошкоджуючими агентами”.
Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що різні інфекційні захворювання мають схожий початок: загальне нездужування, втрата апетиту, температуру, озноб, ломота і болі в суглобах. Експерименти підтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише інфекції, але й інші шкідливі фактори (охолодження, опіки, рани, отруєння і т. п.), поряд із специфічними для кожного із них наслідками, викликають комплекс однотипних біохімічних, фізіологічних і поведінкових реакцій. Сельє припустив, що існує спільна неспецифічна реакція організму на будь-яку „шкідливість”, направлена на мобілізацію захисних сил організму. Цю реакцію він назвав стресом.
Інакше кажучи Сельє припустив, що будь-яка потреба в перебудові вимагає неспецифічної „адаптаційної енергії” подібно до того, як „різні побутові предмети – обігрівачі, холодильники, дзвінки чи лампи – які дають відповідно тепло, холод , зву і світло, залежать від спільного фактора – електроенергії”.
Пізніше Сельє запропонував розрізняти стрес і дистрес (англ. distress – виснаження, нещастя). Сам по собі стрес Сельє став розглядати як позитивний фактор, джерело підвищення активності, радості від зусилля і успішного подолання. Дистрес наступає при дуже частих і надмірних стресах, у такому поєднанні несприятливих факторів, коли переважає не радість подолання, а почуття безпомічності, усвідомлення надмірності, непосильності і небажаності потрібних зусиль.
Стрес викликає перш за все активацію симпатичної нервової системи – саме вона є посередником між зовнішніми впливами і станом внутрішніх органів. Така активація відбувається при будь-якому емоційному збудженні, не обов`язково негативному. Однак саме по собі подібне збудження немає хвороботворної дії, оскільки резерви медіаторів у нервових закінченнях при тривалому подразненні швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхідне включення головної фізіологічної і біохімічної ланки „Стресу – реакції боротьби або втечі”.
Нервова система, як і інші системи організму, має захисні механізми, які оберігають її від перевантажень. Це в першу чергу реакція гальмування нервових центрів мозку. Психічна перевтома веде до зниження активності нервової системи через виснаження її фізіологічних ресурсів, що призводить у кінцевому рахунку до гальмування і сну. Після відпочинку активність нервової системи відновлюється.
Емоційні перевантаження можуть призвести до явища, зворотного гальмуванню, - психоемоційного (нервового) перенапруження. Це стан організму між нормальними і патологічними реакціями, тобто функціонування на межі норми адаптації, коли мобілізуються всі резерви системи. Проблема психоемоційного перенапруження загострились в останні десятиріччя у зв`язку із змінами в способі життя і трудовій діяльності, які викликані наслідками науково-технічної революції.
У життєдіяльності і розвитку живого організму нервовій системі належить провідна роль. Нервова система регулює і погоджує діяльність різних органів, тканин, клітин. З допомогою складних рецепторних апаратів органів чуття нервова система безперервно сприймає заміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі і в тій або іншій формі реагує на них, перебудовуючи діяльність окремих органів і всього організму відповідно до цих змін. Любе скорочення і розслаблення м`язів, чхання, ковтання, слиновиділення, виділення шлунк
|
Сайт
