|
Сторінка 5 3. Пропозиції до розв'язання проблеми
- перехід до страхової медицини;
- введення посади медичного менеджера;
- розробка законодавства.
4. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
На мою думку, необхідно дотримуватися орієнтації на страхову медицину, бо саме страхові компанії можуть грати роль провідного інвестора для приватної медицини. В Києві медичні страховки надає дуже невелика кількість страхових компаній. Серед них “Остра-Київ“ та “Надра“. Остання має такі медичні програми: “Поліклініка“, “Стаціонар“, “Невідкладна допомога“, “Стоматологія“, “Родина“ та ін. Компанія має договори з лікарнями різної форми власності, але щодо невідкладної допомоги надає перевагу “Борису“ та “Медикому“. Більшість клієнтів страхової компанії це представництва іноземних підприємств або кампаніїї з іноземними інвестиціями, а саме Перший український міжнародний банк, банк “Австрія Кредитанштальт-Україна“, Міжнародний комерційний банк, Британська рада, Volvo Lastvangar AB, Universal Business Systems та ін.
Із розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні питання все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше. Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає, тому що, дбаючи про свою "торгову марку", він не береться за складні та ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню, що не забезпечена необхідною технікою, чи виписуються шість препаратів однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.
Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і лікарем, існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта він купує медпослуги в їхніх виробників, тобто менеджер медичного напрямку організовує процес: первинне приймання - аналізи - діагноз - лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання, транспорт (у разі потреби) та пацієнта.
Медичний менеджер, якого ще називають медичним брокером, перетворюючи хабар, що дається лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних послугах інвестиційно привабливим.
Але будь-які зміни неможливі без відповідної правової бази, отже передувати безпосередньому реформуванню повинна розробка законів та нормативно-правових актів.
5. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Проблема невідповідності розмірів фінансування охорони здоров’я комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх постсоціалістичних країнах. Наприклад, в Естонії вказана проблема виникла через більш високі темпи росту цін на комунальні послуги у порівнянні з темпами росту внесків на обов’язкове медичне страхування. В Болгарії, Польщі, Румунії проблема незбалансованості наявних коштів та гарантій держави в галузі охорони здоров’я була ще гострішою, тому що в цих державах не тільки медична допомога, але й ліки надавалися населенню безкоштовно. Одним із шляхів в такій ситуації є зміна зобов’язань держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. Деякі країни Ценральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних послуг. В Естонії береться плата в розмірі 5 ест. крон ($0,4 USA) за кожне відвідування лікаря. В Чехії в 1997 році уряд ввів плату за лікарняне обслуговування в розмірі 80 крон ( 2,3$) за день перебування в лікарні та оплату швидкої допомоги – 50 крон за виклик. В Польщі та Румунії введені платні ліки. В Латвії в 1995 році уряд прийняв рішення про встановлення часткової оплати медичних послуг (до 25%). Медична допомога дітям та інвалідам, а також термінова допомога залишалися безкоштовними. В Грузії з 1995 року взагалі скасовано право на безкоштовну здоровоохорону через нестачу коштів. Майже всі медичні заклади було переведено на самофінансування Держава фінансує тільки програму медичної допомоги соціальн незахищенним верствам населення, а також послуги пологових будинків та лікування дітей.
|
Сайт
