|
Сторінка 2 Незважаючи на скромні можливості медичних факультетів Кракова і За-мостя, вони відіграли позитивну роль у поширенні наукових медичних знань серед населення наших земель. Кількість випускників цих шкіл, особливо українців і білорусів, була невеликою. Окремі з них, отримавши звання ліценціатів медицини, продовжували своє навчання в університетах Італії, де здобули вчений ступінь доктора медицини. Серед них Юрій Ко-термак-Дрогобич, Георгій Франціско Скорина, Пилип Ляшковський.
У 1445 p. у Львові було обладнано першу в Україні аптеку. У XVII ст. такі аптеки відкрито в Чигирині, Києві, Ніжині.
Першим вищим навчальним закладом в Україні була Києво-Могилянська колегія, яку заснував у 1671 p. Петро Могила шляхом об'єднання школи Київського братства зі школою/Києво-Печерської лаври.
У 1701 p. вона стала Київською академією. Багато ії вихованців були відомими вченими, засновниками медицини, зокрема Нестор Максимович-Амбо-дик, Андрієвський, Шумлянський. Збільшується кількість шпиталів та лікарень, відкриваються урядовий військо- . вий шпиталь у Києві, державні лікарні в Кременчуці, Полтаві, Ромнах, Лубнах.
У королівській Польщі і підлеглих їй українських землях лікарська справа була поза увагою і контролем державної влади. Широкі маси населення обслуговували не дипломовані лікарі, а лікувальники-ремісники, відомі під назваю цирульників.
У Київському центральному архіві зберігається копія статуту цеху цирульників XVIII ст. У ньому обсяг їх діяльності окреслювався так: "Оное мастер-ство цирульников имеет стоять в том:
бреить, кров жилную й зашкурную пускать, рани гоить рубание й стреляньїе, а особенно в вириваний зуба й в изле-чении французской й шолудной болез-ней, в поставке крастером й шлифова-нии бритов". Як бачимо, вся травматологія, лікування венеричних, шкірних хвороб, захворювання зубів були в компетенції цирульників.
Крім цехових цирульників, у великих містах медичною практикою займалося багато осіб, які в цехи з тієї чи тієї причини не входили. Називали їх "партачами" (приватниками). Між цими групами постійно велася боротьба.
Після скасування кріпацтва справа медичної допомоги сільському населенню була зосереджена в земських управах, де керівна роль належала поміщикам-дворянам. В Україні земство спочатку було введене на лівобережжі і тільки в 1905 p. — на правобережжі.
Значне поширення в селах різних епідемічних захворювань, велика смертність населення, особливо дітей, змусили новостворені земські управи звернути увагу на медичну справу. Для обслуговування сільського населення стали запрошувати лікарів. Вони повинні були подавати медичну допомогу з усіх галузей медицини, в тому числі й хірургії. Лікарі ці пізніше сформувалися у таких видатних хірургів, як О. Богаєвський, Б. Козловський, Л-Малинівський.
Земська хірургія сприяла проникненню хірургічної допомоги в широкі маси населення. У невеликих земських лікарнях формувалися видатні хірурги, які проводили складні операції.
У 1805 p. Східна Україна дочекалася свого власного університету, який відкрили в Харкові. До його складу входив медичний факультет. У 1834 p. відкрито університет у Києві. Тут у 1844 p. організовано перші терапевтично-хірургічні клініки.
У складі професорів медичного факультету Харківського університету в першій половині XIX ст. було мало видатних фахівців. Більшість із них були посередніми викладачами, які обмежувалися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювався багато років, дисципліни викладались лише теоретично. Ще у 1850—1855 pp. патологію, хірургію викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння цих дисциплін студентами. Такі лекції вони мало відвідували. У лекційному журналі викладача патології і терапії професора Ї. Рейпольського є такий запис: "Лекція відбулася, але слухачів не було".
У другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних університетів Харкова і Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут пов'язане з іменами таких відомих учених, як В. Грубе, В. Караваєв (мал.4), Ю.Шима-новський, М.Волкович (мал.5) та ін.
|
Сайт
