Обірвана струна

Сторінка 1

Ще один вечір догоряв у мерехтінні зір. Темрява устами холодного вітру шепотіла останню молитву, а бліде сяйво місяця немов вказувало дорогу діамантовим снам. От і закінчилась ще одна вистава – занавіс. Чудові декорації, неперевершена гра акторів – шалений танок життя, наповнений формою та кольором! Але всі троянди вже зів’яли паперовими словами, і замість бурхливих овацій тільки мовчазні оплески засмучених пейзажів. Але що це? Музика чи ніжний шепіт ночі? Ні, таки вона, музика .

В одному з вікон ще горить світло. Воно в деталях освітлює кожний куточок маленької кімнатки: від великого ліжка під стіною до павутиння біля карнизу. Недалеко від столу на низькому табуреті сидить дівчина. Її тендітні пальці швидко бігають по дзвінких струнах арфи, створюючи неповторний звук. То повне радості, то невимовного смутку мелодія тремтить на кінчиках пальців. Вони немов цілують струни, грайливо перебираючи ними. Все швидше і швидше. Знову і знову. Та раптом все стихло. Пронизливий зойк дівчини перервав політ захоплення. На підлогу впало кілька крапель червоногарячої крові. Обірвалась одна із струн, а разом з нею і весь концерт .

.

Андрія виховувала тільки мати: батько загинув в одній з гарячих точок, так ніколи і не побачивши його, свого сина, не обнявши . Але вона, Наталя, зробила все можливе для того, щоб в Андрієвій уяві він був героєм і батьком, яким можна пишатися. Так і було. Хлопець більше любив та поважав створений нею образ тата, ніж її саму, ту, що дала життя, виростила, викохала. Але Наталя не скаржилася. Її повністю влаштовувало таке зневажливе ставлення до себе з боку сина. Вона не раз уявляла, як вони всі втрьох святкують, веселяться. Хоча й знала, знала, що цього ніколи не станеться, продовжувала уявляти, вірити в їхнє спільне сімейне щастя. Насправді ж, ніякого сімейного щастя вже давно не було. А останнім часом її життя взагалі перетворилось на суцільні страждання. Єдиною розрадою стали Андрієві дитячі фотографії. Вона вже кожну з них знала до найменших дрібниць, але переглядала їх знову і знову. Тільки тоді до неї приходив довгоочікуваний спокій. З фотографії на неї дивились маленькі оченята, що сяяли дитячим сміхом, невинним та лагідним. Мати, долаючи зморшки, усміхалась їм у відповідь, але відповісти усмішкою їй уже не було кому. Андрій став зовсім іншим. Його серце, холодне, як березневий ранок, не змогли зігріти ні мамині умовляння, ні її сльози. А вона пролила їх чимало .

Андрій завжди був сумлінним учнем, повністю віддавався навчанню і тому, склавши всі екзамени, без зайвих труднощів закінчив десятий клас. Відзначити це він вирішив у колі друзів та знайомих.

Свято вдалося на славу. Усім було весело, і, щоб продовжити святковий настрій, хтось з присутніх запропонував закурити маріхуану. Андрія це спершу приголомшило: “Маріхуана? Як? Тут?” Але його подив зустріли тільки зневажливими насмішками. Зрештою, вирішив раз попробувати – заради цікавості і просто задля розваги він раз затягнувся. Йому враз забракло повітря, а груди стиснув задушливий кашель. Та коли все пройшло, тіло захопило якесь піднесене почуття, і Андрієві захотілося ще. Ноги та руки стали важкими, але водночас і дуже легкими. Усі думки заполонив солодкий дурман, а весь він поринув у приємну знемогу. Після цього все різко змінилось. Йому відкрилось щось нове, досі невідоме, що тягнуло до себе, мов магніт. Спокуса виявилась сильнішою, і Андрій легко піддався її чарам. Гашиш, ЛСД, конопля потягли за собою героїн. Зірки принадливого щастя назавжди відвернулися від нього.

Літні канікули пролетіли, як у казці. Він втягувався непомітно, швидко й дуже легко. Йому здавалось, що може зупинитись в будь-яку мить, коли тільки захоче, а невдалий жарт так і залишиться жартом. Та насправді все більше потрапляв в залежність від наркотиків. Андрій нетерпляче чекав кінця занять, тільки щоб знову повернутися у світ своїх химерних ілюзій та диво-фантазій. Дальше чекати для нього ставало все важче й важче, тому він почав прогулювати уроки.

А невдовзі свою таємницю відкрив йому і загадковий морфій. Він подарував хлопцеві крила – виснажене тіло охопило почуття свіжості, легкості, досконалості. Наркотик вдихнув в його жили новий, хоча й короткий, ковток енергії. Перший укол виявився і не таким страшним, як раніше здавалося Андрію. Це відчуття не можна було порівняти ні з ковтанням таблеток, ні з нюханням порошку (до того ж результат після ін'єкції приходив набагато швидше). В ту мить він остаточно проміняв життєдайний нектар свого існування на білий еліксир смерті. Весь світ тепер для нього перемістився на кінчик голки, а сам він став учасником гри, де немає переможців, і все схоже на золоті лаври – тільки хвора уява .